– Галина Михайлівна викинула мої речі на сходовий майданчик. Тобі краще приїхати і самому це побачити. – сказала Ганна чоловікові по телефону. За двадцять хвилин Андрій “злетів” на третій поверх. Картина була гнітюча – речі Ганни були розкидані по всьому майданчику. Дівчина спеціально не почала збирати їх, щоб син сам оцінив витівку матері. – Полюбуйся картиною, яку я побачила, повернувшись з роботи, – сумно сказала Ганна. Андрій, зітхнувши, почав збирати речі. Анна допомагала йому. – Усе. Я поїду до себе. – Ти не хочеш зайти? – Поспілкуватись з твоєю мамою? Дякую. Сита по горло.
– Я тебе відвезу. – Ні. Я поїду на таксі. *** – І що ти тут за цирк влаштувала? Навіщо ти мене так зrаньбила, мамо? – Запитав Андрій. – Твоя дівчина хотіла мене отруїти! Я, з’ївши її приготування, відчула себе погано. – сказала Галина Михайлівна – Погано ти відчула через цукерки, які тобі протипоказані, – сказав син, вказуючи на порожні обгортки. – Ні! Це вона все. Мріє прибрати мою трикімнатну квартиру! – Мама. Я люблю Ганну та хочу сім’ю! – А хіба я тобі не сім’я?
– Хочеш, щоб я вічно жив із тобою. Не буде цього, мамо. Я хотів, щоб ми жили однією сім’єю. Насилу вмовив кохану переїхати до нас. А ти все зіпсувала. Ну так залишайся у своїй квартирі одна. І більше ніколи не дзвони мені! Не скаржся, що тобі погано. *** – Я тебе люблю! – вкотре вже зізнався Ганні у своєму коханні. – І я тебе люблю. Але з твоєю мамою не житиму! – відповіла Ганна. – І не треба. Ми житимемо окремо. Ти переїдеш до мене? До моєї квартири? – Ні. Ми продамо і твою, і мою однокімнатну квартиру і купимо загальну, побільше. Туди і переїдемо після весілля. Добре? – Як тобі буде зручніше! – Значить, так і вчинимо.