Все життя батьки мене виховували з чітким розумінням того, що я постійно всім щось винна. Коли мені виповнилося 2, я мала вже чітко вимовляти слова «мама, «тато» та «баба». Мого бажання та готовності ніхто з того часу не питав. Трохи подорослішавши, я пішла на гімнастику, і тут я мала займати виключно призові місця на всіх олімпіадах, які тільки існували. У школі я мала отримувати тільки 5. 4 – ще добре, але за 3 я отримувала так, що більше від книги не відходила. Коли я закінчила школу, я хотіла подати документи до медичного університету, але тут бабуся з мамою нагадали мені, що це мені не під силу.
Для мене рідні обрали педагогічний університет, і тут я зробила перший у житті вибір, обравши хімію та біологію для професійного вивчення. Роки минали, батьки продовжували будувати моє життя за мене. Невдовзі вони навіть видали мене заміж за одного професора проти моєї волі. Ну, як проти… я вже все робила на автоматі, не слухаючи себе. Коли мама з бабусею думали, скільки дітей мені треба народити, я ходила щовечора до парку перед нашим будинком, погуляти та подихати свіжим повітрям. Якось до мене підійшов чоловік і спитав, чому я така сумна. Подивившись у його небесно-блакитні очі, мене ніби вдарило струмом, я почала розповідати йому все, абсолютно все, що діялося в моєму житті.
Через деякий час ми з Андрієм почали вже усвідомлено зустрічатися в тому самому парку, і тут я зрозуміла, що я вже 32-річна жінка і здатна самостійно приймати рішення. Я подала на розлу чення з тоді ще чоловіком і невдовзі, ігноруючи накази мами, вийшла заміж за Андрія. Через рік я подарувала йому синочка, а ще через 3 почала працювати з ним у його клініці. Я працювала в аптеці при клініці, а він там був головним ліkарем. Зустріч з Андрієм була спланована небесами, я в цьому впевнена, адже тільки після зустрічі з ним я почала проживати своє життя у прямому розумінні цього слова, а на існувати за настановами рідних.