Зовсім недавно в моїй родині трапилося неща стя, яке кожного з нас, можна сказати, зламало по-своєму. Померла моя улюблена сестра… не берегла вона себе: днями й ночами працювала, заради своїх діток старалася, от і не ста ло її, такої молодої… Ще коли нам з мамою тільки стало відомо, що в моєї сестри з’явився хлопець, перше, що ми захотіли знати, це, власне, самого хлопця. Ми запросили його до нас у гості, поговорити за філіжанкою чаю, зрозуміти яка він людина, чи варто йому довіряти. Моя сестра з народження була дуже тендітною і вразливою дівчинкою.
Навіть найнезначніші слова її могли до сліз скривдити, тому ми з мамою хотіли переконатися, що хлопець у неї незапальний, і насправді, тоді нам наречений сестри сподобався, здався серйозною, спокійною та люблячою сестру людиною. Так він зміг заслужити нашу довіру. Минуло кілька років, моя сестра вже була заміжня, і як тільки до нас дійшли новини, що вона ваrітна, та ще й двійнятами, її покинув чоловік. Він так наха бно і безсердечно зник у невідомому напрямку, а на майбутніх дітей йому було глибоко нач хати, він потім навіть аліменти не платив, а моя сестра, наївна, на них і не подавала.
Замість аліментів моя сестра сама знайшла дві роботи, з денною та нічною змінами, а за двійнятами доглядала наша мама. Гроші від нас сестра не приймала, як і від когось іншого, сама собі та дітям на життя заробляла, не щадила себе взагалі, от і дійшло все до логічного висновку… Дітей я забрав до себе, нехай з моєю дівчиною поживуть, але пам’ять про їхню маму житиме в наших серцях ще довго, як про найсильнішу духом дівчину…