Чоловік заявив, що kидає мене, тому що я не змогла наро дити і їде до тієї, що наро дить йому дитину. Але через 2 роки я знову зустріла його

Мені було 43, коли я почала нове життя із чистого аркуша. З минулим життям я попрощалася за 2 роки раніше. Мені було 41, чоловікові – 44. Останні 10 років ми відчайдушно намагалися стати батьками, але не виходило. Якось чоловік просто підвівся вранці, зібрав речі і заявив, що йде від мене «до тієї, яка народить від нього з першого разу, а не як я»,- як він сказав. Мені було до болю прикро. Мій розум розумів і приймав, що чоловік має право на щасливу сім’ю, на продовження роду, а я йому це забезпечити не можу, але серцем я не могла звикнути до думки, що я настільки марна жінка, якою мене називав мій чоловік. Час минав, у мене вже не було ніякої надії на хоча б старість, що хтось з’явиться, адже в мене нікого не було, мене покинув мій найдорожчий чоловік, у моєму житті був повний глухий кут.

Тоді я завела блог у мережі, почала писати там свої думки, ділитися переживаннями, своєю історією. Незабаром мій блог почав залучати людей зі схожими історіями, у нас утворився такий жіночий клуб, де ми ділилися своїми історіями, підтримували один одного, допомагали, якщо була можливість. 2 роки по тому я зустріла Федора. Я розповіла йому про все, він зрозумів і прийняв мене і сказав, що з ним все буде інакше. Тоді всі мої родичі відвернулися від мене. Навіть мати зі мною не спілкувалася, але я не збиралася втрачати Федора. Минув рік стосунків із Федором, і, хто б міг повірити, я заваrітніла!

Та не просто заваrітніла, а одразу трійнею! У Федора у минулому теж не було дітей, тож ми насолоджувалися кожною секундою ваrітності. Чоловік підтримував мене, стояв горою, бо я боя лася, що мій організм не впорається. Я наро дила трьох здорових та міцних хлопців. Ми не могли ними натішитися, проте не всі поділяли наші почуття. Деякі родичі та багато передплатниць мого блогу почали обзи вати мене по-різному, мовляв, у твоєму віці онуків треба няньчити, а не дітей наро джувати. Знаєте, ненависники трапляються на кожному етапі життя. Від них не втечеш і не сховаєшся, так що сенсу якось із ними воювати я не бачила, та й я була зайнята турботою про 4 своїх чоловіків.

Leave a Comment