Мати поkинула її, коли їй було лише 6 років. Залишила бабусі, сказала, що в медовий місяць і назад, але незабаром бабуся з онукою зрозуміли, що чекати на неї безглуздо. Іноді вона з’являлася, може, раз на рік, але навіть цукерки не дарувала дитині. Говорила, що особисте життя для неї важливіше. Бабуся дуже любила онуку. Зуміла стати для неї мамою. Дуже часто казала малечі, що вона нагадує їй сина, який зник безвісти багато років тому. Жили вони на бабусину пенсію. Зіткнулися з багатьма труднощами, але їх долали. Коли вона була на другому курсі, не ста ло бабусі. Вдома стало сумно та самотньо.
А за рік з’явилася мати. -Я не знала, що бабусі немає. Але вона розуміла, що жінка бреше, адже жили вони в маленькому місті, де всі знали один про одного, де новина розносилася як блискавка. Посиділа мати трохи, і, коли зрозуміла, що їй тут не раді, сказала: -Ти перепишеш цю трійку на мене з чоловіком, а сама станеш жити в нашій двійці. Ми думаємо про дитину, нам потрібне більше місця. -Я нічого робити не буду. Хто ти така, щоб вимагати від мене щось? -Невихована худоба. -Не ти мене виховувала. От і мовчи. Дівчина твердо стояла на своєму, і жінка пішла, нічого не досягнувши.
Повернулася вона за кілька років, коли в неї була вже сім’я – чоловік та 3-річний син. Мати, зі сльо зами на очах, почала розповідати, що вони з чоловіком назбирали грошей на нову квартиру, а той забрав усі накопичення, плюс – суму від продажу квартири – і втік. Почала проситися дати притулок її. Дівчині стало шкода рідну матір. Вона дозволила їй переночувати в себе одну ніч, а потім сказала, що у бабусі залишилася подруга, за якою потрібен догляд. І дала їй адресу. -Невдячна! – Крикнула наостанок жінка і пішла за адресою.