Вперше я вийшла заміж у сімнадцять років. Цьому сприяли і пристрасне, буйне кохання, і “заліт”. Батько, дізнавшись про мою ваrітність, мало не засадив мого хлопця. Але нам із мамою вдалося відстояти його. Таким чином, я вийшла заміж, а батько пішов від нас із мамою. Нашому синові було чотири місяці, коли мого чоловіка призвали до армії. У цей час я жила з мамою, і вона дбала про нас із сином. Після повернення чоловіка ми із сином переїхали до нього. Я сиділа з сином, навчалася на заочному, та підробляла дизайнером. Згодом мене визнали і почали пропонувати роботу. Коли син пішов до дитсадка, я вийшла на роботу. Жити полегшало.
Потихеньку я почала заробляти більше за чоловіка. А він почав пити. Коли моє терпіння скінчилося, я забрала дитину, ноутбук, телефон і повернулася до мами. Мій заробіток становив сімдесят тисяч, цілком достатньо, щоб жити утрьох. Всю зарплату я віддавала мамі, бо господарювала вона. Собі залишала небагато. Мама стежила так само, щоб я не загуляла. – Досить! Одного вже виховуєш без батька! За запізнення влаштовувала сkандал, варто було з’явитися на обрії якомусь кавалерові, як вона гнала його геть. Але одного молодого чоловіка вона все ж таки прийняла. Навіть запросила до нас на мій День Народження.
Андрій був старший за мене на п’ять років. Мій колега. Ми з ним знайомі давно, до мого розлу чення. Він мене завжди підтримував, підбадьорював. Він допомагав мені доносити продукти, допомагав мамі зібрати шафу. Я сприймала його як друга як старшого брата. І коли він мені запропонував вийти за нього заміж, я, щоб позба витися опіки матері, погодилася. Те, як він ставився до мене, до мого сина повністю перекривало моє неромантичне ставлення до нього. – Я знаю, що ти мене не любиш. Але прошу лише одного – вірності. А кохання прийде саме, — сказав він мені… Я обіцяла. Але не знаю, чи зможу стримати слово…