Катерина Іванівна була жінка дуже домашня, м’яка така, здобна. Ніхто не став би її засуджувати за те, що вона рано почала старіти. З раннього віку вона крутиться, як білка в колесі. Родом Катерина із села. А там завжди багато роботи та справ. Потім вона заміж за Ігоря вийшла, перебралася до міста. Але справ не поменшало. Вона вже упродовж років двадцяти все сама робила по господарству.
Подруги її постійно дивувалися: -Кате, у тебе чоловік так добре заробляє, якби ми були так забезпечені, ми б точно найняли хатню робітницю. Але Катя відмахується. Вона нізащо б не пустила на свою територію чужу людину. Хіба може чужа людина прибрати як треба чи приготувати котлети за її фірмовим рецептом, який чоловік так любить? Ігор свою дружину любив.
Саме про таку господиню він завжди мріяв. Він любив бувати у її родичів у селі. Щоліта вони до них їздили. Не могла метушня міста бути приємнішою, ніж сільське роздолля та спокій. Для себе Ігор давно вирішив, що як видадуть доньку заміж, куплять будинок у селі. Столична квартира з добрим ремонтом не задовольняла потреби душі.