Ані та Дімі вже під 50. Познайомилися на відпочинку, створили милу та гарну пару. Ранок на морі починався так: -Дорога, будеш коктейль? -Так, дорогий, і більше льоду. Апельсини, встромлені на склянці, були вже його ініціативою. Взагалі, Дмитро завжди дбайливий і чуйний. Намагається не упускати жодну маленьку деталь, пов’язану з Анею. Якось я сказала Ані: -У тебе прекрасний чоловік, ви так круто дивитися разом. -Так, – відповіла вона, – мені теж все це дуже подобається. Здається, ми створені одне для одного.
Одружилися вони у 90-х, одразу після закінчення університету. Обидва відучилися на інженерів. Дмитро починав з маленької скриньки. Конкуренція лихих 90-х, з усіма наслідками, зіграла свою справу, і чоловік перекваліфікувався на фахівця з комп’ютерної техніки. Потім було кафе, яке прикрила податkова. Про блеми зі шлунком дали про себе знати в самий невідповідний час. Аня розуміла, наскільки чоловікові тяжkо. Записалася на курси бухгалтера, влаштувалась у невелику фірму, почала заробляти.
Друзі дивувалися, як у Дмитра не падає самооцінка від того, що rроші додому приносить тепер дружина. Відповідь знайшлася у самої Ані: ”Він повністю виправдав себе як батько. Постійно сидів із донькою, допомагав їй із уроками. Дівчинка виросла розумною, поїхала вчитися до Англії. Якось один наш спільний знайомий пожартував, мовляв, ти ореш на роботу, а чоловік тобі борщі варить. Діма не витримала, пробив йому кілька ударів – після цього ніхто цю тему більше не відкривав. Якось я сказала чоловікові, що хочу накопичити багато rрошей і купити яхту. Він не розгубився і відповів: -Чудова ідея, готовий бути шкіпером. Покатаю тебе по всьому світу.