Дисциплінований Андрій завжди жив за розписаним графіком. Але цього дня все пішло навперейми: мотор не заводився, воду відключили, газу немає; загалом день розпочався нев дало. Довелося їхати на метро. Зайшов у вагон, там було, як завжди, багато народу, багато хто навіть стояли. І ось, оглядаючи всіх, він помітив знайомий силует. То було Валя. Він не чекав цієї зустрічі, зблід, піт виступив на лобі. Перше кохання зі школи, а потім і в університеті.
Вони були спочатку найкращими друзями, потім почали зустрічатись. Валю всі дуже любили, вона була доброї душі людиною: чуйна, уважна, добра, щира. Але, незважаючи на всі її позитивні якості, вона була досить замкненою і ділилася всім лише з Андрієм-найкращим другом, а потім і хлопцем. Їх завжди вважали найкрасивішою парою і в школі, і в університеті. Але ось Андрій оступився-зра див їй. Вона нічого не сказала, не влаштувала жодних істерик, навіть не обра зилася. Просто пішла з його життя, і все…
І ось вона знову перед ним, він усвідомив свою nомилку. Ніяк не міг набратися мужності і підійти до неї. Та й якби підійшов, що сказав би? “Привіт, Валюш, давно не бачилися?” – маяч ня! І ось він себе налаштовує: намагається заспокоїтися, шукає потрібні слова, не може вгамувати хвилю вання. Він навіть не звернув увагу, що проїхав свою зупинку. І ось…. Заплющив очі, відкрив, хотів підійти, але дівчини вже не було. Мабуть, вийшла на станції. Проґав можливість знову здобути щастя.