Інга та Андрій уже кілька років були один для одного як чужі люди. Жили разом, але зовсім не розуміли одне одного. Андрій створив великий бізнес, був у нього гарний будинок, дружина красуня, бо не працювала, а лише салонами краси ходила все життя. Але вечорами вони не говорили. З’їдять вечерю, яку їм хатня робітниця приготує, і кожен у свою кімнату йде. Та вони давно вже по своїх кімнатах живуть, нібито так зручніше. І особистий простір з’являється. Кожен у свої книжки порине, і ніякого діалогу, чого вже там не говорити про кохання. Андрія вже почала біснувати така сіра одноманітність.
І він почав прямо говорити про це Інзі, щоб викликати хоч якісь емоції, а вона теж відповідала йому, мабуть, багато зл ості скупчилося: -Ти мені все життя зіnсував, нормальні пари так не живуть, – починала Інга. -Звичайно, бо у них є діти, тож у них справжня сім’я. А що тобі заважало хоч одну дитину наро дити? Що боя лася, що ти розповнієш, так поспішаю повідомити, через вік ти все одно не молодієш. Сварkи переходили у великі сkандали, після яких Андрій сідав у машину і їхав кудись подалі від будинку. У своєму ж будинку він почував себе чужим. Цього разу він їхав куди очі дивляться і сам не помітив, як опинився у своєму рідному селі.
Він пройшовся старим корівником і почув чийсь голос знайомий: -Хто тут? -Виба чте, я вас, напевно, зляkав, я Андрій, раніше жив у цьому селі. -Андрію, невже це ти! З кута вийшла Дуня-перше кохання Андрія. Ось так вони побачилися через 10 років. Дуня так і не вийшла заміж, жила сама покликала Андрія у гості. Андрій став уплітати її смачні пиріжки, приготовані із коханням. Вони так тепло розмовляли, почуття знову спалахнули. -Дунько, я зрозумів. Я не можу без тебе. Я з дружиною розлу чуся, сил моїх більше на неї немає. Будемо разом жити. Так і сталося. Це було найкращим рішенням у житті Андрія.