Христина Нагірна за свої роки пережила дві війни, чотири рази була заміжня, мала четверо онуків і дванадцять правнуків.
Найстарша жінка України, яка дожила до 117 років, вже відома не тільки в своєму рідному селі Жадова, але і у всьому світі.
Христина Нагірна вже потрапила в український реєстр рекордів і може побити світовий.
Христина Нагірна народилася 1 липня 1900 року. Застала царя, пережила дві війни і розпад Радянського Союзу. Бабуся все пам’ятає, як вчора, однак поділитися ні з ким, та й важко вже.
Після стількох років життя здоров’я почало підводити, а особливо – очі, слух і ноги. Зараз Христина Аврамівна майже нічого не бачить і все робить на дотик.
У своїй старенькій дерев’яній хаті в Жадова живе вона одна. Від свого ліжка до дверей пересувається сама, але за допомогою дерев’яної підставки. Вона розповідає, що народилася на косовиці (косіння і збирання трави).
“Я як народилася в сльозах, так і залишилася в них. Я народилася в болоті. Батько пішов гребти сіно, а мати не взяли. Вона не послухала, взяла граблі і сама пішла пішки. А потім мати схопило, вона сховалася і дитину народила ‘ ‘.
Як народилася в 1900-му так і мучуся до сих пір. Я життя прожила в бідності, і достатку у мене не було. Чого не було, того не було “, – розповідає Христина.
Коли вона була маленькою, її мати пішла з життя, тому росла вона з батьком і мачухою. В колгоспі Христина пропрацювала більше 30 років. Вона розповідає, що тоді так прийнято було і не всі здобували освіту.
“Очі хворі у мене. Читати я не можу і не вмію. В школу ходити я не могла, тому грамоти у мене немає. Добре, що батько навчив працювати на землі; ми їздили на сезон на літо в Полтаву на буряк. Так і заробляли “, – говорить вона.
За своє життя Христина мала чотири чоловіка, проте прізвище залишала завжди батьківське.
“Чоловіків у мене було чотири. Треба було хлопцям тоді йти в солдати, тому перший мій пішов служити і я його чекала 5 років. А потім він прийшов поколіченний, лежав у лікарні … потім привезли його до мене негідного, і 6 тижнів він полежав і помер.
Тоді я вийшла за другого чоловіка, 15 років прожили разом, народилися дочка і син. Синові було три роки і ходила тоді хвороба скорлатіна; до лікарні не встигли довезти і померла дитина. Пізніше пішла за другого, а у нього рак. Помер “, – розповідає бабуся.
І тоді не було нічого. Може якась кропива на городі була, а на липі рвали листя і додавали в суп.
Христина Нагірна каже, що в ті важкі часи краще було тим, хто пішов до колгоспу, бо можна було щось десь взяти, всім іншим жилося дуже погано. У Колгоспі тоді вже давати не кілограмами, а грамами, згадує бабуся.
Загалом, у Христини Нагірній було четверо онуків і аж дванадцять правнуків. Розповідає, що не хотіла стільки жити і нікому не побажає стільки років життя.
“Знаєте, що мені допомагає? На городі росте квасоля. Потрібно взяти лушпиння, а квасоюя помити у воді, щоб вона намокла. Тоді її в казанок і в піч, щоб балділа. Потім я її просиджую, квасолю викину, а водички поп’ю і у мене все проходить. Це від тиску мені допомагає. Я всіляке варила собі, і кропиву теж, але допомагає квасоля “.
Жити довго нікому не раджу. Я одна. Сама себе нагодую, сама приберу, сама відерце після себе винесу. Чи не годна я вже. Я сиджу тут як людина в тюрмі – вийти не можу і нічого зробити сама не можу “.
Баба Христя була відомою ще до того, як стала довгожителькою, тому що до неї їхали звідусіль з усілякими болячками.
” У нас була тут жінка, її вкусила гадюка за ногу. Її повезли в лікарню. так вона 10 годин мучилася і потім її не стало. Як щось трапиться, то я поглежу. На солі можу, на хлібі та інше “.
Христина каже, що найголовніше в житті бути чесною, не брехати і ніколи не лаятися. Треба бути дружним і не сваритися ні з ким.
“Я сама так жила і живу. І людям так раджу”.