— Олено, ти чи що?
Переді мною стояла колишня однокласниця Світлана Мальцева.
— Ти що тут робиш?
— Що можна робити в пологовому будинку? Народжую.
Посмішка у мене вийшла крива …
Тільки Світлани мені не вистачало! Колись ми дружили. Потім життя нас розвело. Але я знала, що у Світлани «все в шоколаді».
Мені ж хвалитися було нічим … Від чоловіка пішла, коли була на 6-му місяці вагітності. Загуляв, я не змогла пробачити …
Квартиру зняли, довелося з’їхати і жити у мами в 32 хрущовських квадратах. Він благав повернутися, говорив, що помилився … але мені було так погано, що бачити його не могла.
У Світлани ж було все в порядку: вона вийшла заміж за сина місцевого депутата відразу після школи, Мальдіви. Одна сумочка у колишньої однокласниці коштувала, як дві моїх зарплати …
Я якось навіть знітилася: мені стало соромно за мій запраний халатик і старий молокоотсос, який стояв на тумбочці. Світлана побачила і злегка посміхнулася …
І від цього настрій у мене зовсім зіпсувався. Злидні …
— У тебе перший? — Світлана продовжувала розмову.
— Так, — відповіла я і про себе подумала — принесла тобі доля!
— А у тебе?
-Другий. Ти навіщо лягла в ліжко, та ще так скорчилась?
— Мені боляче! — Я ніяково повернулась на ліжку, чому біль від сутичок тільки посилилася.
Хотілося послати Світлану подалі. А разом з нею: власного зрадника-чоловіка, лікарів і весь білий світ разом узятий.
— А ну вставай!
— Навіщо? — простогнала я.
— Походимо! Коли ходиш — легше.
Світлана допомогла мені спуститися з ліжка.
-А тепер дихай.
І вона показала, як це зробити правильно.
Ми і ходили, і дихали. Ходили і дихали. Світлана розповідала смішні історії, і мені здавалося, що біль відступає.
— Господи! Так вона зовсім не запишалися своїм багатством — з подивом думала я, і мене злегка «відпустило».
Під час сутичок я робила спеціальні вправи за її порадою. Вона допомагала мені до самих пологів. Немов забула про те, що і самій народжувати незабаром.
Коли все закінчилося, мій світ змінився. Я стала мамою крихітної доньки. Моя Вероніка народилася вагою всього 2630 року, але слава Богу, була здорова.
Я любила всіх оптом і в роздріб. І навіть чоловіка-зрадника, що стояв під вікнами пологового будинку з величезним букетом квітів …
І особливо я любила Світлану. Я знайшла її, коли змогла ходити після пологів. У неї народився хлопчик.
— Дякую Світлано! Я б без тебе пропала!
— Гаразд, — вона засміялася, — у тебе хто?
— Дівчинка.
— А у мене знову хлопець. Доведеться ще раз сюди прийти. Чоловік доньку хоче.
— Тоді до зустрічі
— Що сподобалось?! — Світлана знову засміялася.
— Чому б і не народити, в хорошій компанії! — Тепер сміялася і я.
— Ось тільки зі своїм благовірним помиримося. Вимолив прощення))
Так … помилялася я в своїй подружці, думала — гроші і багатство кардинально змінюють людину, та не в кращу сторону, ні!
Моя Світлана залишилася такою ж добродушною, щедрою і зберегла свою готовність допомагати всім і вся, а найцінніше — здатність до співпереживання, співчуття.
Значить, не завжди людей гроші псують?
Наша дружба поновилася, з нею я не соромлюся своєї убогості, та й не жебрачка я особливо … З чоловіком помирилися, його справи пішли в гору. Зраду пробачила, як страшний сон (і чи була вона? Чоловік каже «ні»). Виходили з убогості потихеньку.
Дай Бог, скоро прийдемо зі Світланою в той же пологовий будинок!
