– Олено, ти чи що?
Переді мною стояла колишня однокласниця Світлана Мальцева.
– Ти що тут робиш?
– Що можна робити в пологовому будинку? Народжую.
Посмішка у мене вийшла крива …
Тільки Світлани мені не вистачало! Колись ми дружили. Потім життя нас розвело. Але я знала, що у Світлани «все в шоколаді».
Мені ж хвалитися було нічим … Від чоловіка пішла, коли була на 6-му місяці вагітності. Загуляв, я не змогла пробачити …
Квартиру зняли, довелося з’їхати і жити у мами в 32 хрущовських квадратах. Він благав повернутися, говорив, що помилився … але мені було так погано, що бачити його не могла.
У Світлани ж було все в порядку: вона вийшла заміж за сина місцевого депутата відразу після школи, Мальдіви. Одна сумочка у колишньої однокласниці коштувала, як дві моїх зарплати …
Я якось навіть знітилася: мені стало соромно за мій запраний халатик і старий молокоотсос, який стояв на тумбочці. Світлана побачила і злегка посміхнулася …
І від цього настрій у мене зовсім зіпсувався. Злидні …
– У тебе перший? – Світлана продовжувала розмову.
– Так, – відповіла я і про себе подумала – принесла тобі доля!
– А у тебе?
-Другий. Ти навіщо лягла в ліжко, та ще так скорчилась?
– Мені боляче! – Я ніяково повернулась на ліжку, чому біль від сутичок тільки посилилася.
Хотілося послати Світлану подалі. А разом з нею: власного зрадника-чоловіка, лікарів і весь білий світ разом узятий.
– А ну вставай!
– Навіщо? – простогнала я.
– Походимо! Коли ходиш – легше.
Світлана допомогла мені спуститися з ліжка.
-А тепер дихай.
І вона показала, як це зробити правильно.
Ми і ходили, і дихали. Ходили і дихали. Світлана розповідала смішні історії, і мені здавалося, що біль відступає.
– Господи! Так вона зовсім не запишалися своїм багатством – з подивом думала я, і мене злегка «відпустило».
Під час сутичок я робила спеціальні вправи за її порадою. Вона допомагала мені до самих пологів. Немов забула про те, що і самій народжувати незабаром.
Коли все закінчилося, мій світ змінився. Я стала мамою крихітної доньки. Моя Вероніка народилася вагою всього 2630 року, але слава Богу, була здорова.
Я любила всіх оптом і в роздріб. І навіть чоловіка-зрадника, що стояв під вікнами пологового будинку з величезним букетом квітів …
І особливо я любила Світлану. Я знайшла її, коли змогла ходити після пологів. У неї народився хлопчик.
– Дякую Світлано! Я б без тебе пропала!
– Гаразд, – вона засміялася, – у тебе хто?
– Дівчинка.
– А у мене знову хлопець. Доведеться ще раз сюди прийти. Чоловік доньку хоче.
– Тоді до зустрічі
– Що сподобалось?! – Світлана знову засміялася.
– Чому б і не народити, в хорошій компанії! – Тепер сміялася і я.
– Ось тільки зі своїм благовірним помиримося. Вимолив прощення))
Так … помилялася я в своїй подружці, думала – гроші і багатство кардинально змінюють людину, та не в кращу сторону, ні!
Моя Світлана залишилася такою ж добродушною, щедрою і зберегла свою готовність допомагати всім і вся, а найцінніше – здатність до співпереживання, співчуття.
Значить, не завжди людей гроші псують?
Наша дружба поновилася, з нею я не соромлюся своєї убогості, та й не жебрачка я особливо … З чоловіком помирилися, його справи пішли в гору. Зраду пробачила, як страшний сон (і чи була вона? Чоловік каже “ні”). Виходили з убогості потихеньку.
Дай Бог, скоро прийдемо зі Світланою в той же пологовий будинок!