Дві подругu в пологовому будuнку: одна бідна, інша багата

ПОЛЕЗНОЕ

— Олено, ти чи що?

Переді мною стояла колишня однокласниця Світлана Мальцева.

— Ти що тут робиш?

— Що можна робити в пологовому будинку? Народжую.

Посмішка у мене вийшла крива …

Тільки Світлани мені не вистачало! Колись ми дружили. Потім життя нас розвело. Але я знала, що у Світлани «все в шоколаді».

Мені ж хвалитися було нічим … Від чоловіка пішла, коли була на 6-му місяці вагітності. Загуляв, я не змогла пробачити …

Квартиру зняли, довелося з’їхати і жити у мами в 32 хрущовських квадратах. Він благав повернутися, говорив, що помилився … але мені було так погано, що бачити його не могла.

У Світлани ж було все в порядку: вона вийшла заміж за сина місцевого депутата відразу після школи, Мальдіви. Одна сумочка у колишньої однокласниці коштувала, як дві моїх зарплати …

Я якось навіть знітилася: мені стало соромно за мій запраний халатик і старий молокоотсос, який стояв на тумбочці. Світлана побачила і злегка посміхнулася …

І від цього настрій у мене зовсім зіпсувався. Злидні …

— У тебе перший? — Світлана продовжувала розмову.

— Так, — відповіла я і про себе подумала — принесла тобі доля!

— А у тебе?

-Другий. Ти навіщо лягла в ліжко, та ще так скорчилась?

— Мені боляче! — Я ніяково повернулась на ліжку, чому біль від сутичок тільки посилилася.

Хотілося послати Світлану подалі. А разом з нею: власного зрадника-чоловіка, лікарів і весь білий світ разом узятий.

— А ну вставай!

— Навіщо? — простогнала я.

— Походимо! Коли ходиш — легше.

Світлана допомогла мені спуститися з ліжка.

-А тепер дихай.

І вона показала, як це зробити правильно.

Ми і ходили, і дихали. Ходили і дихали. Світлана розповідала смішні історії, і мені здавалося, що біль відступає.

— Господи! Так вона зовсім не запишалися своїм багатством — з подивом думала я, і мене злегка «відпустило».

Під час сутичок я робила спеціальні вправи за її порадою. Вона допомагала мені до самих пологів. Немов забула про те, що і самій народжувати незабаром.

Коли все закінчилося, мій світ змінився. Я стала мамою крихітної доньки. Моя Вероніка народилася вагою всього 2630 року, але слава Богу, була здорова.

Я любила всіх оптом і в роздріб. І навіть чоловіка-зрадника, що стояв під вікнами пологового будинку з величезним букетом квітів …

І особливо я любила Світлану. Я знайшла її, коли змогла ходити після пологів. У неї народився хлопчик.

— Дякую Світлано! Я б без тебе пропала!

— Гаразд, — вона засміялася, — у тебе хто?

— Дівчинка.

— А у мене знову хлопець. Доведеться ще раз сюди прийти. Чоловік доньку хоче.

— Тоді до зустрічі

— Що сподобалось?! — Світлана знову засміялася.

— Чому б і не народити, в хорошій компанії! — Тепер сміялася і я.

— Ось тільки зі своїм благовірним помиримося. Вимолив прощення))

Так … помилялася я в своїй подружці, думала — гроші і багатство кардинально змінюють людину, та не в кращу сторону, ні!

Моя Світлана залишилася такою ж добродушною, щедрою і зберегла свою готовність допомагати всім і вся, а найцінніше — здатність до співпереживання, співчуття.

Значить, не завжди людей гроші псують?

Наша дружба поновилася, з нею я не соромлюся своєї убогості, та й не жебрачка я особливо … З чоловіком помирилися, його справи пішли в гору. Зраду пробачила, як страшний сон (і чи була вона? Чоловік каже «ні»). Виходили з убогості потихеньку.

Дай Бог, скоро прийдемо зі Світланою в той же пологовий будинок!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *