Життя набуло несподіваного оберту, коли мій чоловік Михайло вирішив розпалити старе полум’я прямо перед своїм 40-річчям. Незважаючи на наявність чотирьох дітей, я наївно вважала, що йому нецікаві інші відносини. Я послабила пильність, нехтуючи і собою, і нашими стосунками. Незабаром я помітила зміни у його поведінці – постійні запізнення, ухильність, нескінченні відмовки. Коли ми з ним поговорили, він зізнався, що відновив стосунки з минулим коханням і думає про розлучення.
У мене стислося серце, але мені нічого не залишалося робити, як прийняти його вибір та відпустити його. Зіткнувшись з реальністю безробіття з дітьми, що підросли, я погодилася на запропоновану мені посаду продавщиці в магазині, зручно розташованого недалеко від нашого будинку. Дні пролітали непомітно, я встигала поєднувати роботу та сім’ю. Тим часом Михайло з’їхав, і ми були на тижні від завершення розлучення. Одного дня ні з того ні з сього він зателефонував і запропонував зустрітися у найближчому парку.
Він прийшов з валізою та винними очима, зізнався, що сумує за нашими дітьми і не може залишити їх без батька. Ми разом поплакали на лавці у парку. Він запропонував тимчасово переїхати до його батьків, щоб дати мені час подумати, чи варто прийняти його назад. Зараз я перебуваю на роздоріжжі. Чи зможу я колись забути його зраду? Я витягла уроки з цього випробування, але я не впевнена в нашому майбутньому. Чи варто мені помиритися з чоловіком, який одного разу вже пішов від мене?