Ми були разом майже два роки, коли ситуація різко змінилася. До того, як мій хлопець поїхав на двомісячне стажування за кордон, наші стосунки були стабільними. Однак щойно він поїхав, все змінилося.
Він покинув мене за два тижні до того, як мав повернутися додому. Коли він повернувся, перший тиждень здавався багатообіцяючим, оскільки ми помирилися.
“Це були нерви, відстань, усі справи…”, – виправдовував він свою поведінку, посилаючись на напругу нашої першої довгої розлуки.
Але мир був недовгим. Незабаром ми стали сваритися.
Грубість, сварки… він підняв на мене руку. Незважаючи на це, мої глибокі почуття до нього змушували мене неодноразово пробачати його.
Він казав мені працювати, отримати права, купити нам машину, хоч сам не водить і не володіє автомобілем. Його очікування поширювалися і на подарунки, хоч він рідко дарував їх сам.
За майже два роки він подарував мені лише три букети, і навіть вони зав’яли наступного дня.
Коли я перераховувала його недоліки, включаючи витрати всіх грошей на пиво і принизливі обзивання, образа була відчутною. Я стала такою невпевненою у собі, сумніваюся у своїй значущості.
Три дні тому я пішла від нього. Я покинула його, і це було так важко… Я не можу перестати думати про те, щоб зателефонувати йому, незважаючи ні на що.
Він залишив мене розбитою, не знаючи, як жити далі. Час не допомогає. Що зі мною не так? Ми були разом майже два роки, коли ситуація різко змінилася. До того, як мій хлопець поїхав на двомісячне стажування за кордон, наші стосунки були стабільними. Однак щойно він поїхав, все змінилося.
Він покинув мене за два тижні до того, як мав повернутися додому. Коли він повернувся, перший тиждень здавався багатообіцяючим, оскільки ми помирилися.
“Це були нерви, відстань, усі справи…”, – виправдовував він свою поведінку, посилаючись на напругу нашої першої довгої розлуки.
Але мир був недовгим. Незабаром ми стали сваритися.
Грубість, сварки… він підняв на мене руку. Незважаючи на це, мої глибокі почуття до нього змушували мене неодноразово пробачати його.
Він казав мені працювати, отримати права, купити нам машину, хоч сам не водить і не володіє автомобілем. Його очікування поширювалися і на подарунки, хоч він рідко дарував їх сам.
За майже два роки він подарував мені лише три букети, і навіть вони зав’яли наступного дня.
Коли я перераховувала його недоліки, включаючи витрати всіх грошей на пиво і принизливі обзивання, образа була відчутною. Я стала такою невпевненою у собі, сумніваюся у своїй значущості.
Три дні тому я пішла від нього. Я покинула його, і це було так важко… Я не можу перестати думати про те, щоб зателефонувати йому, незважаючи ні на що.
Він залишив мене розбитою, не знаючи, як жити далі. Час не допомогає. Що зі мною не так? Як мені вийти з цієї ситуації?