До зміни професії я працювала лікарем у місцевій клініці. Моя сім’я, включаючи чоловіка та двох синів, жила у скромній квартирі, подарованій свекрами, які володіли невеликим бізнесом та проживали у заміському будинку.
Незважаючи на свою вдячність, я відчувала потребу у більш просторому приміщенні, оскільки наші сини зростали та їхні освітні потреби розширювалися. Однак мій чоловік Семен, задоволений нашим становищем, вважав, що будинок його батьків згодом стане нашим, і не звертав уваги на мої побоювання щодо активного фінансового планування.
Семен, який працював на станції техобслуговування, самостійно керував своїми фінансами, роблячи регулярні внески до наших загальних витрат.
Такий стан речей, за якого його заробіток вважався виключно його, суперечив моїм переконанням про спільну фінансову відповідальність, що створювало напруженість.
Переломний момент настав, коли я дізналася про зраду Семена та про його дитину від цього зв’язку. Я довірилася сестрі, яка набула стабільності та щастя за кордоном, і вона переконала мене приєднатися до неї в Італії.
З небажанням я поїхала, у результаті за допомогою сестри влаштувалася на роботу медсестрою і купила синам квартири на десятирічні заощадження.
Через роки, коли Семен захворів і був покинутий, мої сини попросили мене повернутися, щоб доглядати його.
Незважаючи на заперечення сестри і згадуючи байдужість свекрів під час мого від’їзду, я не могла повторити егоїзм Семена.
Пішовши на поводу у співчуття, я організувала та профінансувала доглядальницю для нього, зберігши свої цінності та чесність.
Думаєте, я правильно вчинила? А як би ви обійшлися з егоїстичним чоловіком?