У моєму місті було одне особливе місце – плато на околиці, де рідко з’являлися люди. Звідти відкривався чарівний краєвид на все місто, особливо під час заходу сонця. Я часто ходив туди, коли хотів побути наодинці зі своїми думками чи просто насолодитися красою природи. Якось я помітив там дівчину. Вона сиділа на краю плато, розглядаючи захід сонця. Її волосся, граючи на вітрі, створювало ауру таємничості. Вона з’являлася там регулярно, і щоразу, коли я приходив, вона була там. Якось, зібравшись із духом, я вирішив підійти до неї.
– Привіт, – почав я, намагаючись приховати свою нервозність. – Я помітив, що ви часто буваєте тут. Це місце теж для вас особливе? Вона посміхнулася, дивлячись на мене своїми глибокими очима. – Так, це місце для мене особливе. Я приходжу сюди, щоб на мить відключитися від реальності і поринути у свої мрії, – відповіла вона. – Я відчуваю те саме, – зізнався я. – Мене звуть Олексій. – Марина, – представилася вона, простягаючи мені руку. З того часу ми почали зустрічатися на плато регулярно. Ми ділилися один з одним своїми мріями, страхами та надіями.
Марина розповіла мені, що переїхала до нашого міста нещодавно і шукала місце, де могла б знаходити усамітнення. Незабаром наші зустрічі стали чимось більшим, аніж просто обмін думками. Ми почали зустрічатися і в інших місцях, ходити в кіно, кафе, ходити містом. Але таємниче плато залишилося для нас місцем першої зустрічі – місцем, де наші душі знайшли одне одного. Наша історія почалася з чарівного виду на захід сонця, і я ніколи не перестану дякувати долі за те, що вона привела мене до цього місця і до Марини.