Колись я вірила, що ми змінюємо світ на краще. Спостереження, як однокласник з дитячого будинку тішився, коли його прийомні батьки прийшли на його концерт, зміцнило мою рішучість уси новити дитину, коли я вийду заміж. Тому, коли я знайшла кохання всього свого життя, ми вирішили удо черити п’ятирічну Марію. Ми доклали всіх зусиль, щоб забезпечити Марії комфортне життя: вона мала свою кімнату, іграшки та часті поїздки замісто.
Наш біологічний син ставився до Марії як до рідної сестри, але вона завжди знала про своє походження. Вступивши до школи, Марія почала виявляти агресивну поведінку. Навіть прийоми у дитячого психолога не дали результатів. Марія зазнавала труднощів у відносинах з іншими дітьми та навчанні. Вона часто засмучувала нашого сина, пошкоджуючи чи забираючи його речі без дозволу. Таке поблажливе ставлення до Марії віддалило нашого сина від нас, оскільки ми почали приділяти їй багато уваги.
Незважаючи на труднощі, Марія змогла закінчити дев’ятий клас, а потім обрала професію перукаря. Коли вона почала будувати свої перші стосунки, вона часто приводила своїх хлопців додому, що викликало несхвалення мого чоловіка. Коли Марія дізналася про свою ваrітність, мій чоловік вимагав позба витися дитини. Він чекав від мене підтримки, але я не могла погодитися пере рвати життя, яке ми по суті зобов’язалися захищати.
Ця ситуація призвела до того, що мій чоловік пішов від нас, не бажаючи приймати передчасну роль дідуся та загальну негативну сімейну динаміку. Згодом із будинку пішов і наш старший син. В результаті я залишилася сама з Марією та її ненародженою дитиною. Незважаючи на наш шляхетний намір уси новити сиро ту, це принесло непередбачені труднощі, які зрештою повністю розкололи нашу родину.