Микола, голова великої родини, несподівано для всіх пішов із життя. Він та його дружина Інна були батьками шістьох дітей. Кончина була несподіваною, бо Микола був міцним, здоровим чоловіком, який навіть не дожив до пенсії. Подружжя проживало у квартирі Миколи, яка дісталася йому багато років тому як старшому синові. Інна теж володіла квартирою, що дісталася їй у спадок від батьків. Їхнє скромне існування підтримувалося роботою Миколи та доходами від оренди нерухомості Інни. Після відходу Миколи на той світ постало питання про спадщину. Оскільки квартира Миколи була лише його майном, вона мала бути поділена порівну між шістьма дітьми, а Інна не отримувала нічого.
Старший син Сергій, однак, вважав, що лише він заслуговує на все майно, стверджуючи, що як старший він має на це право. Ця думка не була підтримана його братами та сестрами. Не знайшовши рішення, діти запропонували Інні письмово відмовитись від своєї можливої частки у квартирі. Після довгих роздумів Інна погодилася, покладаючись на свої заощадження та пенсію. Вирішивши залишити будинок, який вона ділила з Миколою, Інна повідомила мешканців своєї квартири, що невдовзі переїжджає. Вона зібрала свої цінні речі, які зберігали дорогі спогади про чоловіка, та переїхала до своєї власної квартири.
Вона не попросила допомоги у своїх дітей, найнявши вантажників. Хоча квартира Миколи знаходилася в центрі міста, старі меблі та відсутність ремонту робили її непривабливою для потенційних покупців. Тим часом непомітно почали накопичуватись рахунки за комунальні послуги. Після переїзду Інни цей тягар ліг на плечі дітей, що викликало невдоволення серед них. Коли настав час звільняти квартиру від старих меблів, діти знову звернулися по допомогу до матері. Проте Інна нагадала їм про прохання відмовитися від своєї частки. Квартира тепер не належала їй. Постійні скарги та закиди дітей вимотували Інну.
Але вона знайшла втіху у коті, якого вона прихистила відразу після переїзду. Якось, коли дочка Марина попросила Інну посидіти з її онукою, та відмовилася, пославшись на свою зайнятість та потреби Василя. Це викликало деякі непорозуміння: Марина вважала Василя чоловіком, а не котом. Через цю підозру діти припустили, що Інна може бути на старості років обдурена Василем і залишитися без житла. Коли Сергій запитав Інну про її новий “чоловік”, жінка була здивована. Зрозумівши ситуацію, вона пояснила, що Василь – це її домашній кіт, а не чоловік. На прощання Інна заявила про свій намір пожертвувати свій стан на благодійність, якщо надалі її турбуватимуть з питань спадщини. Після цього діти припинили такі розмови і почали ставитись до матері з великою повагою.