Протягом усього дитинства моя мати завжди була холодна і сувора щодо мене. Вона забороняла мені мати друзів, гарно одягатися і навіть дивитися у дзеркало. Я звикла до її поведінки і щосили намагалася уникати її, щоб зберегти мир у своїй душі та в сім’ї. У 17 років я нарешті набралася сил і пішла з дому. Я добре навчалася у школі та отримала стипендію для вступу до університету, і жила у гуртожитку.
Потім я почала заробляти гроші і зрештою вийшла заміж за люблячого чоловіка, який дав мені все кохання та увагу, яких я ніколи не отримувала від матері. Багато років по тому я відвезла свою чотирирічну дочку до лікарні, і, на мій подив, лікар впізнав мене і розповів мені таємницю, яку від мене приховували довгі роки.
Виявилося, що я мала молодшого брата, який подавився горіхом із шоколадки, яку я розділила з ним, коли мені було всього чотири роки. Через це мій батько пішов із сім’ї, а мати з того часу причаїла на мене обра зу, зви нувачуючи у всіх своїх нещастях. Почувши це, я вирішила відвідати маму після семи років відсутності, взявши внучку.
Побачивши мене вона не виявила жодних ознак радості, але я відчула її глибокий смуток. Я жалкувала, що мама не може пробачити мене за те, що я зробила в дитинстві, і що її образа завдала стільки болю і страждань нам обом. Все могло б бути інакше, якби тільки вона знайшла у своєму серці сили пробачити мені.