У Яни була мрія – купити власну квартиру у місті – ще зі шкільних років. Після закінчення середньої школи вона переїхала до міста і вступила до університету, працюючи на півставки, щоб утримувати себе. Яна йшла на деякі жертви, наприклад, приносила обід з дому замість того, щоб ходити з колегами до кафе.
Вона винаймала кімнату, адже батьки не підтримали її мрію. Вони вважали, що їй не потрібна квартира, бо згодом вона все одно житиме у квартирі чоловіка. Однак Яна залишалася вірною своїй заповітній мрії і в результаті накопичила достатньо грошей, щоб купити квартиру. Після купівлі житла батьки почали розповідати родичам про здобутки доньки.
Однак щастя Яни було недовгим: родичі почали навідуватись до її квартири. Вони залишалися довше, ніж передбачалося, а деякі навіть брали їжу з холодильника, не поповнюючи його. Коли мама Яни повідомила їй, що з нею житиме дочка її двоюрідної сестри, Яна стала дибки і сказала, що більше нікого не прийме.
Така поведінка викликала розлад між Яною та її батьками, але вона не хотіла відмовлятися від насилу заробленої свободи. Після трьох місяців мовчання батьки Яни нарешті схаменулися і знову почали з нею спілкуватися. Тепер Яна може насолоджуватися своєю власною квартирою, без небажаних гостей та тягаря розважати інших.