На вокзалі Лариса, її чоловік Сашко та сімнадцятирічна донька Катя чекали на свій потяг. День був спекотний і багатолюдний. Вони назавжди залишали своє місто, продавши та відправивши транспортними службами все, що можна. Вони сиділи на валізах, чекаючи на приїзд потягу. – Я дуже хочу пити, – сказала Лариса. – А я – їсти, – зітхнула Катя, – підемо, купимо щось? Тату, ти посидиш тут? Сашко кивнув, і жінки пішли. Поки Лариса стояла в черзі біля кіоску, Катя говорила з літньою жінкою, що продає пиріжки. – Інно Вікторівно, ви? – Раптом сказала Лариса, помітивши жінку.
Бабуся розгублено подивилася на неї, не впізнаючи. – Я Лариса, пам’ятаєте? Ваш син був студентом, закінчував інститут… – сказала Лариса, не зумівши домовитись. Інна Вікторівна завмерла, виразно згадуючи . Вона подивилася на Катю, потім знову на Ларису. – Це ваша дочка? – спитала вона. – Так, її звати Катя, – відповіла Лариса. – Боже мій, як вона схожа на Толіка! Просто копія! – вигукнула Інна Вікторівна. – Мамо, нам варто поговорити? – спитала Катя. – Про що це? Це ж твоя бабуся! Бабуся Інна Вікторівна. Мати твого рідного батька, – сказала Лариса.
Це одкровення приголомшило Катю, і вони повернулися до валіз. Потім Лариса розповіла Каті, що Толік, який і був біологічним батьком Каті, пішов від них, коли їй було сім років, і був він хорошим батьком. Лариса згадувала, як познайомилася з Толіком у кафе, обмінялася номерами телефонів та закохалась у нього. Незважаючи на несхвалення батьків, Лариса поїхала з Толіком, і вони почали жити разом у його квартирі. Однак усе змінилося, коли Лариса заваrітніла. Несподівано приїхала мати Толіка і зажадала, щоб Лариса пішла, а Толік не став боротися за їхні стосунки.
Тоді Лариса поїхала та зустріла Сашка. Коли вони вже збиралися сідати в поїзд, до них підійшла Інна Вікторівна з пакетом пиріжків і попросила вибачення за свої минулі вчинки. Вона швиденько розповіла, що її чоловіка не стало, а Толік увесь час ледарював, через що вона витратила всі свої заощадження і почала заробляти на хліб, продаючи пиріжки на вокзалі. Потяг рушив, і Лариса побачила у вікно, як Інна Вікторівна прощально махає їм рукою, скидаючи сльози з сухої та зморшкуватої шкіри обличчя.