Коли Аліні було десять років, вона легко добиралася зі школи додому або до танцювальної студії, де займалася, але самостійні поїздки за місто викликали у батьків занепокоєння. Незважаючи на їх побоювання, Аліна наполегливо доводила, що впорається з усім сама. Якось, коли дівчинці було 14 років, вона наполягла на поїздці на потязі до бабусі за місто. Батьки засумнівалися, але вона переконала їх, що знає, що робить.
Батько купив їй квиток і батьки провели її на вокзал, щоб дати їй інструкції на місці. Коли Аліна вже сідала, її мама нагадала їй, щоб вона написала їй повідомлення, якщо відчує страх чи дискомфорт. Незабаром після цього Аліна надіслала повідомлення про те, що поруч із нею сидить чоловік і ставить їй надто багато запитань. На щастя, потяг ще не рушив. Стривожені батьки Аліни вирішили вирушити їй на допомогу, купивши і собі квитки в останню хвилину.
Вони пролізли через переповнений вагон поїзда до місця своєї дочки. Вони прийшли не для того, щоб лаяти її чи сумніватися в її самостійності, а щоб надати підтримку та допомогти їй відчути себе у безпеці. Аліна з полегшенням побачила своїх батьків і була вдячна їм за їхню присутність. Усю частину шляху, що залишилася, вони сиділи разом, і батьки Аліни запевнили її, що це нормально – просити про допомогу, коли вона її потребує.
Після цього вони обговорили те, що сталося, і поговорили про те, як залишатися в безпеці, подорожуючи самотужки. Аліна дізналася, що бути незалежною – це добре, але при цьому потрібно бути уважною до свого оточення і просити про допомогу, якщо потрібно, не замислюючись про свій статус «сильної та незалежної». Загалом цей інцидент зблизив сім’ю і дав їм усім цінний урок про важливість спілкування, довіри та підтримки.