Я завжди знала, що у нас із Анатолієм не було особливо близько-емоційних стосунків. Тому я нервувала, коли говорила йому про свою ваrітність. Я знала, як він відреагує, але я все одно була сповнена рішучості зберегти ваrітність. Як і очікувалося, мій хлопець не виявив особливої радості, коли я повідомила йому цю новину. Здавалося, я його зовсім не цікавила, і навіть моя відданість дратувала його.
Коли я потрапила до ліkарні через важку ваrітність, Анатолій приносив мені фрукти, але не прийшов до мене на виписку. Мене забрали додому батьки. Анатолій не був радий появі нашої дитини. Він постійно був на роботі, а вечорами сидів перед телевізором із пляшкою пива. Він не хотів ні в чому допомагати. Коли наша дитина одного разу захво ріла і почала задихатися вночі, я покликала його на допомогу, але він так і не підійшов, а потім і зовсім пішов з дому.
Наступного дня я сказала йому, що наш син не прокинувся, і що більше не хочу мати з ним нічого спільного. Після цього Анатолій повернувся до холостяцького способу життя, з полегшенням позбу вшись дружини та дитини. За кілька років я зустріла Анатолія на моrилці нашого сина. Він плакав так, що в нього все обличчя набрякло, а побачивши мене, підійшов, став переді мною на коліна і вибачився. Він сказав, що цей його вчинок не дає йому спати ночами ось уже який рік, і він повністю втратив сенс свого життя разом із нашим синочком.