Марія готувала вечерю для своїх дітей, водночас замислюючи обід наступного дня. Незважаючи на те, що діти могли б самі приготувати, Марії подобалося це робити для них, а дітям подобалася мамина їжа. -Діти, йдіть вечеряти! – раптом гукнула їхня Марія. -Але, мамо, а як же ти? – Запитала молодша Мар’яна. -Я не хочу їсти. -Ти маєш поїсти, мамо, – наполягав Денис. – У такому разі ми теж не їстимемо. Останнім часом Марія переживала важкі часи. Нещодавно вона дізналася про зра ду свого чоловіка, про яку, здавалося, всі інші знали вже давно. Одного ранку Марія прокинулася рано, коли її чоловік Микола ще спав.
Вона пішла готувати сніданок, і раптом у неї задзвенів телефон. Це було повідомлення від її чоловіка, в якому було: “Доброго ранку, кохана!” Однак чоловік негайно видалив повідомлення, коли помітив, що Марія його побачила. Якось Марія пішла на роботу в інший офіс, щоб підписати деякі документи, і саме там зіткнулася з Миколою та його коханою, худорлявою фарбованою білявкою на ім’я Зоряна. Коли Микола помітив Марію, то постарався усунутись від Зоряни. Але Марія все побачила. Того вечора Микола прийшов додому з квітами, тортом та золотим кільцем на знак прощення, але Марія вже змінила замки та приготувала валізу з його речами.
Вона відчинила йому двері і вказала на валізу. -На перший час цього достатньо. Решту забереш пізніше. Микола вирушив у стару квартиру своїх батьків, де тепер мешкала його сестра зі своєю родиною. Проте через рік родичі Миколи, включаючи його маму, брата, тітку і навіть племінницю, почали дзвонити до Марії та вмовляти її забрати його назад. Але Марія рішуче відмовилася. Марія довго сміялася з настирливих дзвінків своїх колишніх родичів. Однак у її новому житті більше не було місця ні Миколі, ні його родині.