У нашій сім’ї виникла суперечлива ситуація, оскільки мій чоловік та його мама вважали мене вільною духом людиною. До народження дочки в мене була робота, на якій я заробляла вдвічі більше за чоловіка. Однак я вже півтора роки у декретній відпустці, і тепер мій чоловік – єдиний годувальник, а наш бюджет покриває лише потреби в їжі та потреби нашої дитини. Мій чоловік, Іван, запропонував відправити мене на роботу, але я відмовилася, тому що моя дочка була ще надто мала для ясел, а найняти няню не було можливості. Потім він подумав про те, щоб запросити до нас свою матір, щоб вона подбала про дитину.
Я погодилася і подякувала свекрусі за те, що вона не відмовила у такій допомозі. Одного ранку я пішла за покупками і повернулася близько шостої вечора. Чоловік і свекруха вже були вдома, а свекруха виглядала стомленою. У мене був час сходити до перукарні, зробити манікюр та оновити гардероб. Я навіть зустрілася з друзями у кафе і, нарешті, відпочила через півтора роки. Як тільки я прийшла додому, чоловік одразу спитав, чи ходила я на попередню роботу, щоб написати заяву на повернення. Він був здивований, коли я сказала йому, що повернуся до роботи тільки тоді, коли нашій дитині виповниться три роки.
Я нагадала чоловікові, що як жінка, мій обов’язок насамперед бути матір’ю, і держава дала мені право піклуватися про мою дитину, не думаючи про роботу протягом трьох років. Як батько і чоловік, він мав бути годувальником і за потреби змінювати роботу на більш «престижну». Свекруха називала мене марнотратною та егоїстичною, але я нагадала їм, що в минулому зробила значний внесок у сімейний бюджет. Я знала, що турбота про мою дитину була моїм пріоритетом, і я була готова чекати відповідного часу, щоб повернутися до роботи без стресу для мене та моєї маленької дитини.