З чоловіком Сашком я була знайома давно, тому що він був однокласником мого старшого брата. Ми одружилися, коли мені було двадцять п’ять, а йому тридцять п’ять. Все було добре, поки я не заваrітніла. Я домовилася з Сашком, що наші діти носитимуть моє прізвище. Але коли мої нові родичі дізналися про це, вони були обурені. Спочатку вони просто натякали, що їхнє прізвище дуже важливе, але потім почали прямо говорити, що хочуть, щоб їхнє прізвище було у онуків. Я відмовилася, і вони пішли за моїм чоловіком.
Батьки чоловіка навіть погрожували позбавити його спадщини та віддати все церкви, стверджуючи, що йому не вистачає якостей справжнього чоловіка. Ситуація погіршилася, коли свекруха зви нуватила мене в невірності та сказала, що моя дитина, швидше за все, не від чоловіка. Але мій Сашко встав поруч зі мною і сказав, що впевнений у моїй вірності і що він сам візьме у майбутньому моє прізвище. Під час моєї вагітності ми зіткнулися з великим тиском та зви нуваченнями з боку всіх родичів.
Але наш син Андрійко народився з моїм прізвищем. Батьки чоловіка навіть не прийшли відвідати онука, і це було дуже тяжко для мого чоловіка. Але ми залишаємось при своєму рішенні, тому що хочемо позбавити наших дітей труднощів, з якими мій чоловік зіткнувся в дитинстві. Ми сподіваємося, що згодом усі зрозуміють наше рішення. Поки що ми зосереджені на своїй сім’ї та своєму житті, тоді як вони продовжують злитися та ігнорувати власного сина та онука.