Для мене донька завжди була центром всесвіту, адже вона моя єдина дитина, ростила її я сама, бо чоловік по мер у молодості. Я дуже мріяла, що Іра стане лікарем. Ірині навіть вдалося вступити до медичного університету, але вона так і не закінчила. Спочатку вона надійшла на бюджет, а потім перевелася на платне відділення через оцінки. На жаль, грошей, щоб оплачувати навчання, у нас не було. Іра була змушена піти з університету та піти шукати роботу. Я була дуже розчарована тим, що мої надії так і не справдилися. Потім сталося так, що Ірі запропонували добре оплачувану роботу в Канаді.
Донька вирішила, що такі щедрі пропозиції не надходять щодня, тож треба погоджуватися. Я дуже за неї переживала, але таки відпустила. У Канаді Іра живе останні п’ять років. Їй уже 27. Останні роки я весь час мріяла про онуків, але Іра ніколи не піднімала цієї розмови. Нещодавно вона подзвонила мені і сказала, що виходить заміж. Не передати словами, які емоції мене огорнули цієї миті, я мало не nлакала від радості і відразу схопилася з місця. Нарешті дочекаюся онуків! – А за когось виходиш заміж? – Запитала я, коли вдосталь раділа.
Якийсь час дочка чомусь мовчала. А потім таки каже: – Мам, я за Івана виходжу заміж. Ти його знаєш. Я трохи розгубилася, потім дочка пояснила, що там випадково зустріла нашого сусіда. Івана я знала, він кілька років тому поїхав на заробітки, після чого ніхто нічого про нього не чув. На сусідній вулиці у нього була дружина та діти. Я була вражена таким поворотом справ. Дочка розповіла, як випадково розвинулися їхні стосунки. Вона чекала від нього дитину, і він покликав її заміж. Чесно скажу, тепер моє серце зовсім неспокійне. Чи буде щаслива дочка поруч із такою ненадійною людиною?