На роботі Тані зателефонувала сусідка її мами із села: -Таня, тут таке трапилося … приїжджай швидше. Мами не ста ло. Як тільки Таня почула це, то в неї впав телефон, очі наповнились сльо зами. Поруч був її наречений Павло: -Щось трапилося? Ти чого така, нам ще працювати, прийди до тями. -Мами більше немає. -Ти поїдеш на nохорон? – спитав Павло, але з погляду Тані зрозумів, що так. Павло не зміг проводити її навіть на поїзд, сказав, що багато роботи. Те саме говорила сама Таня своїй мамі, коли та просила її приїхати хоч на вихідні. Таня завжди була зайнята. Мама часто казала Тані, що даремно вона поїхала до столиці, адже щастя і у себе в рідному селі знайти можна чи хоча б у сусідньому місті.
Та Таня не слухала, вона вважала, що саме у столиці їй жити. Мамі не подобався її наречений Павло, вона часто говорила, що з ним Таня не буде щасливою. Але й це Таня пропускала повз вуха. На вокзалі її зустрів Мишко – її давній друг та сусід. Вона пам’ятала його ще рудим хлопчиськом, а зараз він виріс, став таким дорослим та привабливим. Увесь час, поки проходив nохорон Міша був поруч, він підтримував, як міг, заспокоював і намагався відволікти від поганих думок. Мишко простягнув Тані листа, це було останнє побажання мами. У ньому йшлося, що мама просити залишитися після nохорону в селі бодай два тижні.
Таня взяла відпустку на роботі, а потім зателефонувала до Павла: -Я залишусь ще на два тижні. Ти приїдеш? -Ні, ти ж знаєш, що я зайнятий. І взагалі я тобі казав, що ми у вихідні з друзями на шашлики збираємося. У Тані це в голові не складалося, як її кохана людина може зараз думати про розваги, коли вона щойно nоховала матір. Таня вирішила подумати над своїми стосунками. Мишко, як і раніше, приходив до неї, готував, прибирав, бо Таня мала слабкість, вона не могла нічого робити. Якоїсь миті вона зловила себе на думці, що разом з Мишком їй набагато спокійніше і добре, ніж з Павлом. Мама мала рацію. Таня вирішила залишитися ще довше, заради Міші. Так, Таня виконала побажання мами і стала щасливою у своєму селі разом із Мишком.