-Мам, тату, я, напевно, скоро одружуся. Батьки перестали жувати і здивовано дивилися на сина. -Як це розуміти? Що означає «напевно»? На кому? – почав уточнювати батько. -Ну, є в мене дівчина, я вам не розповідав ще, але ми з нею вже рік знайомі, півроку зустрічаємося … -І що за дівчина? – поцікавилася мама. -Гарна дівчина, просто ви її не знаєте. Батьки переглянулись. -Ну так, а що з весіллям? -Я ще не впевнений, що готовий.
У Тетяни Іванівни рот розплющився від подиву. -Що це означає? А що з приводу дівчини? -Ну Лера згодна. Це вона запропонувала, а я попросив подумати. Батько трохи слиною не подавився. – Подумати? Оце часи, оце звичаї! То ти її любиш чи ні? -Люблю я її, але мене її батьки бентежать! -Вони погані люди? -Ні, просто не такі забезпечені як наша родина. -Ну і що такого у цьому? Як це відноситься до твоєї любові до цієї дівчини? – розгубився батько.
-Прямо! Вони не зможуть нам допомагати! Ось ви мені і квартиру, і машину купили. А батьки Лери в цьому сенсі марні! У подружжя роти залишилися відкритими , а потім Олег Михайлович розлю тився: -А ну давай сюди ключі від машини та квартири. Зараз же! Вони все одно на моє ім’я оформлені. Відтепер сам добиватимешся, щоб почати думати, як мужик! Боже, кого ми виростили?