Мене звуть Василина, а мого чоловіка Юрій. Сім років тому ми зіграли пишне весілля. Як це часто буває, всі гості на святі бажали нам більше дітей та щасливого спільного життя. Життя спільне у нас склалося дуже вдало, а от дітей все не було. Потім ми з Юрієм сходили до лікарів, нам поставили невтішний діагноз – безпліддя. Спочатку ми тяжко прийняли цей факт і переживали з цього приводу, але згодом прийшло смирення та розуміння.
Юра першим запропонував сходити до дитячого будинку. -Не важливо хто народив, адже діти чужими не бувають! Зрештою, я погодилася, і ми поїхали познайомитися з дітьми. Вже під час першого візиту я з першого погляду закохалася у маленького хлопчика на ім’я Євген. Він тримався від усіх відчужено і був трохи замкнутим. Але в його очах сяяла така надія, коли ми зустрілися поглядами.
Вже через пару місяців ми вирішили його всиновити, тут прийшла нянька дитбудинку і сказала, що у Євгена є так само рідна сестра в старшій групі. Ми з чоловіком порадилися і вирішили взяти обох. З того часу минуло сім років. Потрібно було чимало сил і часу, щоб діти до нас звикли і довірилися, але твердо можу сказати, що діти чужими не бувають! Ми з Юрою дуже щасливі батьки!