Маю молодшого брата Олексія. Йому було шістнадцять, коли не стало дідуся. Він заповів мені свою двокімнатну квартиру. Олексія це ніяк не здивувало, не претендував він на цю квартиру. А мені квартира дуже подобалась. Я всі свої гроші вкладав у цю квартиру, щоб і ремонт зробити, і меблі нові купити. Минув десь рік, а мама почала мене вмовляти продати квартиру та купити однокімнатну. Адже я живу один, і двокімнатна квартира мені ні до чого. Але в мене була дівчина, ми збиралися побратися, і я не хотів продавати двокімнатну, а потім думати, як грошей накопичити, щоб знову її купити, щоб я зміг створити сім’ю.
І двокімнатна для сім’ї з дітьми мала, а в однокімнатній ми б взагалі не помістилися. Замість того, щоб мене підтримувати, допомагати з ремонтом вони твердили, що потрібно її продати. Мама говорила, що гроші, що залишилися, я зможу покласти в банк і збільшити капітал. Я не міг зрозуміти, чому мої батьки так наполягають на тому, щоб я свою квартиру продав. Адже самі у цій квартирі жити і не збиралися. А мені вона завжди подобалася. І потім це ж пам’ять про мого діда, якого я просто любив. Я думав, що це все через Олексія.
Напевно вони хочуть відправити його вчитися, а грошей не вистачає. Але якось мені Олексій сказав про те, щоб я в жодному разі не продавав квартиру. Виявилося, що тато купив новий автомобіль, розбив його, страховка поки що йому грошей не виплатила, а вони хотіли, щоб я продав квартиру, зайві гроші позичив би їм, а вони, звичайно ж, ніколи і не повернули б мені борг. Я й так не збирався квартиру продавати, а тепер точно ніколи цього не зроблю. Якими ж хитрощами власні батьки хочуть із мене гроші виманити. Як можуть батьки так обманювати дітей, лише тому, що хочуть забрати у мене круглу суму.