Марина була щаслива у своєму шлюбі. Син уже виріс, вирішив стати лікарем, тож переїхав до столиці, там вступив і залишився жити. Він часто приїжджав до батьків, але повертатися до рідного міста не планував. Чоловік Ігор був дуже уважним, у всьому підтримував сина, Марину поважав. Або так тільки здавалося самій Марині. Тому що подруги говорили їй про інше: -Ти б була зі своїм чоловіком уважнішою. Я вже кілька разів його у магазині з якоюсь жінкою бачила. -Ну може це хтось із його офісу, у них якраз робота біля торгового центру. -І я твого чоловіка один раз у кафе з тією жінкою бачила. -Може, це була ділова зустріч із колегою. Марина не вірила чуткам доти, доки все стало вже остаточно очевидним.
Якось до них у квартиру постукала одна дівчина, вона була з величезним животом. -Ви Марина? Мені потрібна дружина Ігоря. -Так, я Марина. А хто ви така? Що відбувається? -Серйозно, ви та сама Марина? Я не очікувала, що ви будете такою гарною, я думала, що ви вже стара. Але я прийшла за іншим. Я чекаю дитину від Ігоря, він сам не може вам сказати, що хоче розлу читися, тому за нього це вирішила зробити я. Ми разом уже давно, другий рік. Але він постійно віддаляв момент, коли збирався сказати вам правду.
Марина спокійно сказала, що віддасть їй Ігоря та зачинила двері. Поки чоловік не повернувся з роботи, Марина встигла поплакати і зібрати його валізи. Коли Ігор повернувся, то всі речі чекали на нього в коридорі. -Марина, але я не хотів від тебе йти, я правда не хочу розлу чення, – тільки й встиг сказати Ігор, але Марина не хотіла його слухати і зачинила перед ним двері. Було важко усвідомлювати те що, що Марина залишилася зовсім одна. Син назавжди переїхав до столиці, повертатися не збирається. А чоловік, навіть якщо й вирішить повернутись, то Марина його більше ніколи не прийме назад.