Нещодавно ми з чоловіком сильно посварилися. Почалося все з того, що я стомлена поверталася з роботи (у нас зараз перевірки і справ цілий вагон), а ще мала зайти в продуктовий, щоб купити нам їжі на тиждень наперед. Загалом, заходячи додому, могла думати тільки про одне – ліжко, але перед цим все одно мала вирушити на кухню, щоб розкласти продукти, а там на мене чекала неприємна картина… На столі та в раковині стояла ціла гора немитого посуду. Побачивши це, агресивність у мені почала просто закипати. Що складного в тому, щоб помити посуд після себе, якщо ти приходиш додому раніше за твою дружину?
Почала швидко мити посуд та розкладати продукти, паралельно поставила дітям варити кашу. Про чоловіка і про себе я подумала в останню чергу, тому для нас просто розігріла вчорашню пасту. Вирішила, що нічого страшного не станеться, якщо ми один день поїмо вчорашнє. Нагодувала дітей, перевірила їхнє домашнє завдання і нарешті лягла в ліжко, але й тут мені не було спокою. Прийшов чоловік, почав кричати, що я не змогла приготувати щось свіже і не накрила йому стіл. Ніколи не була його рабинею, тому повторила його ненависну фразу: «Якщо тобі щось не подобається, то ти можеш провалювати туди, де тобі накриватимуть стіл і годуватимуть тільки свіжим!».
Минуло вже три дні після цієї розмови, ми досі не промовили жодного слова, уникаємо навіть дивитися один на одного. Я не розумію його, він не безрукий, знаю, що всі домашні справи і сам може зробити, але чомусь переконаний, що все я маю робити за нього . Власне, знаю, де криється причина цього – свекруха, яка постійно переконувала його, що дружина має все робити, а він може цілими днями відпочивати на дивані. Чесно, боюся, що скоро не витримаю такого життя . Не можу всі обов’язки сама тягнути, я й так вимотана до останньої краплі, а тут ще це все… Можливо , нам краще розлучитися?