Уляна Вікторівна завжди твердила мені, що в її квартирі я на пташиних правах і тому зобов’язаний їсти те, що вона зварить, і йти з дому, щоб не заважати їй, адже це її квартира. Теща говорила про це наодинці, коли дружини вдома не було, а поскаржитися їй я не міг. Адже я все-таки чоловік. І потім велика ймовірність того, що повірить вона мамі, а не мені. Тому я мовчав. Знав, що теща мене терпіти не може, всіляко виселити старається і непомітно намовляє на мене доньці, що я одружився тільки заради житлоплощі, яка дістанеться нам згодом, бо теща інших дітей не має. Я ігнорував таку її поведінку, поки під час однієї зі сва рок з дружиною, Маша мені не дорікнула, що я живу не в своїй квартирі і плачу “всього тільки за комуналку”.
Начебто цього недостатньо і завдяки цьому вона та її мама не відкладають усе зароблене та отримане з пенсії на відпочинок, походи в салони краси та шмотки. Дружині я відповісти не боя вся, наважився висловитися, а теща за це зібрала мої речі в сміттєві пакети і виставила їх на сходову клітку. Вона не тільки одяг викинула, але і мій ноутбук, і білизну. Просто дивом ніхто не встиг рознести мою техніку. Дружини вдома тоді не було, вона не знала, але це не змінювало того факту, що у двох жінок ставлення до мене було однаковим. Я занурював свої речі в машину і поїхав до своєї мами.
Не минуло й дня, коли дружина заявилася до мене. Благала повернутися, бо любить, а сказала вона образливі слова не зі зла. Вона й не помічала, яка мама в неї єхидна, поки та не виселила мене і не почала промивати дочки мізки новими нареченими. Не завжди добре економити на житлі, і жити з родичами, це завжди несе сварки та невдоволення когось. Саме тому ми тепер винаймаємо квартиру разом і платимо за неї порівну. Дорожче, зате ніхто не дзижчить над вухом і не намагається нас зіштовхнути лобами. А Уляна Вікторівна плачеться, просить повернутися, бо їй тяжко і самотньо, але ми вже пожили з нею, знаємо, чим це нам загрожує.