Прийшовши додому, Діма одразу зрозумів – щось трапилося. Міла була надзвичайно акуратною, кімната з розкиданими речами, відкрита стулка гардеробу була зовсім не її стилем. Спочатку він захвилювався, а потім побачив, що в гардеробі немає речей його дівчини та зрозумів – це виховно – показова акція. У порожньому і неохайному будинку Діма мав зрозуміти, чим стане його життя без неї. На столі кухні лежала записка: «Не знаю, навіщо ми разом. А ти?” Так Міла намагалася змусити Діму перенести їхні стосунки на вищий рівень. Ну, навіщо все це? Діма і так вже наглядав їй обручку. – Артистко, – почув Діма свій голос збоку. Що ж, завдати йому болю Мілі вдалося. Але бігти її шукати, стрімголов, Діма не збирався. Нехай і вона понервує, дивишся наступного разу буде розумніше. Телефонний дзвінок змусив його здригнутися.
– Денисе, чому ти мені не дзвониш? Чи я щось зробила не так? – А хто це? – Олена. Вибачте мені Денис, я не повинна була дзвонити… – Дівчино, я не Денис. Ви помилилися номером. За хвилину телефон задзвонив знову. – А кажіть номер неправильний, – сказав у слухавці той самий голос. – Але ви ні в чому не ви нні, тільки я… І дівчина кинула слухавку. Щось у голосі дівчини, її настрій насторожило Діму . Якимось шостим почуттям він здогадався, що номер дівчині дав його друг Денис – аматор і улюбленець жінок, як він зазвичай уявлявся. «Не дай Боже, ця дура з собою щось зробить», – думав Діма, набираючи Дениса. Дізнавшись у Дениса адресу Олени, він помчав туди. Дівчина, що відчинила йому двері, виглядала як гот, через туш, що потекла, і чомусь мокре волосся. Але навіть у такому вигляді вона йому сподобалася. – Поговоримо? – сказав Діма.
– А ви хто? – Безбарвним голосом запитала Олена. – Значить поговоримо, – бадьоро сказав Діма і зайшов у квартиру. За півгодини Діма вже знав, що дівчина живе з бабусею, що два місяці тому її покинула кохана людина, а потім намалювався Денис, який після двох-трьох побачень теж зник. – Мене теж сьогодні дівчина покинула. Що ж через це з життям розпрощатися чи що? – Діма намагався бути переконливим. – Та не збиралася я з життям кінчати, – обурилася Олена. – Просто так сумно було на душі… – Денис того не вартий. А знаєш що? Пішли до кафе, відзначимо нашу самотність. Через два тижні, втомившись чекати, повернулася Міла, але змушена була знову виїхати. Адже на той час взаємини Діми та Олени з товариських по нещастю стали переростати в щось більше. А ще за рік вони зіграли весілля.