Все сталося настільки швидко, що Оля ледве встигала усвідомлювати те, що відбувається. Вона була у торговому центрі, коли в неї різко відій шли води. На щастя, небайдужі люди викликали швидку, і дівчину вчасно доставили до полоrового відділення. Вона зрозуміла, що все закінчилося, коли відчула якусь незвичайну порожнечу в животі, що стала вже незвичною. Ніхто зсередини більше не штовхався. Лікар сказав, що у неї народилася здорова дівчинка. Відразу після полоrів дівчинку забрали, бо на короткий термін Оля знепритомніла.
Вона раділа, що не встигла побачити малечу, адже давно для себе вирішила, що відразу після полоrів відмо виться від дівчинки. У палату зайшла медсестра та поцікавилася її самопочуттям. – Ви не хочете побачити дитину? – Запитала медсестра. Оля заперечливо похитала головою. Медсестра дивилася на неї з якимсь осудом. – Мені здається, що ви про це пошкодуєте. Совість не дасть вам спокою. Оля дивилася в порожнечу та слухала дівчину напіввуха. Вона не хотіла, щоб її дитина жила в поганих умовах, але в неї не було жодної можливості утримувати малу в хороших.
Сама вона теж була з дитячого будинку, зараз жила у маленькій кімнатці, працювала на фабриці. Зайвих грошей та часу не мала. Незважаючи на небажання Олі, медсестра таки принесла малу. Оля вперто дивилася на стіну, але краєм ока все одно зачепилася за личко малюка. В цей момент її се рце сильно забилося, на очі навернулися сльо зи. Варто їй вперше побачити свою дитину, вона зрозуміла, що просто не має права її поkинути. Материнські інстинкти прокинулися і затопили всю її істоту. Вона заплакала і простягла руки до свого нового життя.