Андрій, забравши дочку з дитсадка, повернувся додому. Там на кухонному столі знайшов записку. “Іду до коханого. Доньці з тобою буде краще. Ви бач. Тома.” – Не хвилюйся, синку, виростимо дівчинку, – сказала мати. Минуло тринадцять років. Андрій повертався з роботи, коли побачив на лавці біля воріт жінку. – Андрію, – встала вона назустріч чоловікові. – Тома?! – Андрій уже давно забув про її існування. П’ять років тому він розповів дочці всю правду про вчинок матері. Дуже вже Ксюша цікавилася, де її мама. – Навіщо ти тут? – Хочу побачити дочку.
– Тринадцять років не хотіла і раптом захотіла? – Я дуже шкодую про це, але ж яка мати… – Матір?! Жінка, яка проміняла дочку на kоханця, не має права називатися матір’ю! І потім вона знає правду. Як ти думаєш, чи захоче вона тебе побачити? – Навіщо ти сказав їй правду? – А що я їй повинен був сказати? Що її мати вирушила на роки у відрядження? – Не знаю… – з очей Тоні потекли сльо зи. – Ось і я не знав, тож розповів правду. – Коли ти обрала іншого чоловіка і відмовилася від своєї доньки, мусила усвідомлювати – дороги назад немає.
– Макс мене три роки як покинув. Знайшов молоденьку. – А що ж ти тоді не прийшла? – Пити почала з горя. Тепер все. Більше не вживаю. Сестра покликала мене до Львова, їду до неї. Ось вирішила заїхати, побачити дочку. То мені не дозволиш зустрітися з нею? – Вона на змаганнях. Тенісистка. – Ну, хоч фото покажи. Андрій дістав телефон. – Гарненька. А мені Бог більше не дав дітей. Мабуть у поkарання. Через це Макс і виrнав мене. Чужої дитини прийняти не захотіла, а своїх я наро дити не змогла. Гаразд. Піду я, прощавай. – Прощавай… В ту саму річку двічі не ввійдеш.