Катя залишилася одна із сином Дімою без чоловіка. Чоловік не стало через тяжку хво робу, але найстраաніше чекало далі. Їй було складно змиритися з тим, що тепер вона сама, без свого коханого, без опори та підтримки. Але Катя мовчала і нікому не показувала свого бо лю. Тільки проnлакана подушка знала, як не просто доводиться молодій жінці. Більше вона заміж не вийшла, завжди любила покійного чоловіка. Усі сили Катя докладала до того, щоб виростити свого сина. Добре, що Діма ріс цілеспрямований. Він хотів стати лікарем, після школи поїхав у місто вчитися далі. Катя віддавала всі гроші на навчання синові, казала йому, що завжди підтримуватиме. І Діма був дуже вдячний своїй матері.
Якщо йому ставало важко, він згадував її слова, і знову брався за справу. Вже ближче до закінчення навчання він одружився з донькою декана медичного університету. Після весілля з Діаною, Діма пройшов стажування у найкращій поліклініці міста, його взяли туди на роботу головного лікаря, не без допомоги батька Діани. Так і пішла нагору його кар’єра. До матері до села Діма приїжджав дедалі рідше, бо багато працював. Він навіть удома рідко з’являвся. Незабаром народилася донька Оленка. Минали роки, мама Катя старіла. Настав час, коли вона вже не могла сама доглядати. Тож Діма вирішив її забрати до себе у великий особняк. Катя була рада, що тепер буде ближче до сина, але помилилась. Тому що Діма постійно був на роботі, онука зайнята навчанням, уся в батька пішла.
А ось невістка Діана не злюбила стареньку, постійно говорила, що її місце в будинку для літніх людей. У результаті Діана домоглася того, щоб Катю відвезли до будинку для людей похилого віку. Вона сказала чоловікові, що там баба Катя знайде собі друзів, буде веселіше, ніж однією цілими днями у їхньому домі. Діма послухав. Але коли він відвіз матір і повернувся додому, йому стало так гидко на душі. Щаслива Діана ходила довкола чоловіка, вона була рада, що свекруха більше не живе разом із ними. А Діма пішов до кімнати матері, там ще лежали її речі. Він побачив у неї на тумбочці його дитячу фотографію. Стало так соромно, що він знову поїхав до будинку для людей похилого віку до мами, щоб повернути її додому. -Ти куди? – Крикнула Діана. -За мамою та за своєю совістю, – сказав Діма і поїхав до неї.