Діму відрахували з останнього курсу НТУ. Навчався на автомеханічному факультеті. До батьків повернутися не схотів. Ось і набив рюкзак усім своїм скарбом і продуктами, і попрямував у давно порожній сільський будинок. Зійшов з автобуса і решту шляху пішов пішки. – Знайди собі дівчину кульбабку, – згадував він слова бабусі. “Які це, дівчата – кульбаби. Якщо порівнювати з рослинами, то всі дівчата, які зустрілися мені в Києві, – кропиви. З якого боку стати біля плити не мають поняття, а вже прицінюються, перспективний ти кадр чи ні”, так думав він, крокуючи по відомій з дитинства стежці. – А ти хто? – почув він голос. Повернувся і застиг.
Ось же вона – дівчина-кульбабка. Висока, струнка, з солом’яним волоссям, що розвивається, з маленькими кучериками. – Я онук Надії Степанівни. Діма. – А я Інна. Її сусідка. “Невже бабуся знала?!” продовжував дивуватися Діма. – Баби Наді будинок давно покинутий. Забиратися багато доведеться. Знадобитися – звертайся. А години через дві зайди повечеряти. Поки сам приготуєш буде пізно. – Добре. Дякую, – сказав Діма і зайшов до хати. У будинку скрізь була пилюка. Насамперед Діма зняв усі штори. Потім підмів. Потім перетрусив ліжко. Поки з цими справами впорався, вже почало темніти. У будинку ні газу, ні електрики, ні води.
Все давно вимкнено. Благо захопив із собою ліхтарик. Прийшов до сусідів. Там його прийняли, погодували. Глава сімейства суворо оглянув сусіда, приміряючись, чи варто довіряти тому… Тиждень Діма та Інна наводили бабусин будинок у порядок. Серйозного ремонту він не вимагав, а решту Діма відклав на згодом. Голова сільради направив майстрів, які підключили всі комунікації. Діму прийняли на роботу механіком, незважаючи на відсутність диплома… Через рік Діма та Інна зіграли весілля. Приїжджали батьки Діми. Молодий чоловік етап за етапом відремонтував будинок. У цьому йому допомагали і його батьки, і батьки Інни. Тож коли в них народився син, то внесли його в повністю відремонтований будинок.