Коли я виходила заміж, мені здавалося, що з чоловіком у нас однакові цінності та погляди. Але виявилося з віком люди змінюються. Так і мій чоловік, зараз я його не впізнаю, і чим старше ми стаємо, тим більше прірва між нами. У нас є двоє синів. Вони вже дорослі, успішні. Непогано заробляють, кожен має сім’ю. Онуки також є. Але до нас вони рідко приїжджають, може, раз на місяць. Тому що у них усілякі гуртки, виступи, часу вільного мало. Ми з чоловіком уже на пенсію вийшли, тож сидимо вдома. Квартиру нашу ми купили. Пам’ятаю, як тяжко було.
Багато працювали, ще діти маленькі були, але все ж таки змогли купити трикімнатну квартиру, так ще й у центрі міста. Ще пам’ятаю, як ми ремонтували її разом. Були такі дружні на той час. А зараз не дочекаєшся, поки вмовиш чоловіка хоч чимось по господарству допомогти. Тоді я вирішила, що сама поїду на дачу. Чоловік уже заздалегідь придумає тисячу відмовок, чому він не може. То в нього якісь зустрічі з друзями, то спина болить і не зможе на городі допомагати, то від сонця у нього тиск піднімається.
Коли я приїхала на дачу, то виявила величезні бур’яни. Їх руками просто так не прибереш, потрібна газонокосарка. Але я сама не змогла б з нею впоратися. Мені на допомогу прийшов мій старий сусід Ігор. З Ігорем ми знайомі вже стільки років, ще до заміжжя з ним дружила. Він з радістю мені допоміг, навіть полагодив всю проводку, сантехніку, прибив полиці, пофарбував зі мною паркан. Тиждень роботи на дачі разом із Ігорем пройшов так швидко та легко. Він кликав мене щовечора з нього на вечерю, грав на гітарі. З Ігорем було так легко та цікаво, ми постійно сміялися. І зараз я задумалася, може, я в минулому зробила неправильний вибір.