– Я, здається, закохалася! – Поділилася Інна з подругою. – В кого? – У новенького. У Стаса. – Ой, Інночко. Викинь його з голови. У нього нещодавно не ста ло дружини. Багато дівчат до нього підкочують, але він їх ігнорує. Цілий рік Інна, боя чись обра зити почуття Стаса, підтримувала з ним суто дружні стосунки. Через рік після корпоративу Стас проводив Інну додому. – Тебе можна привітати? – Нема з чим. Довів до під’їзду, там і попрощалися. – Рік із лишком минув. Тобі треба активніше діяти. – порадила подруга… І Інна вирішила діяти. – Стасе, ти мені, по-дружньому, допоможеш пересунути меблі у квартирі. – По-дружньому можу. Але планів на мене не треба будувати. Мені пригоди не потрібні.
“Ось і зрозумій його, чи я йому взагалі не потрібна, чи він хоче тільки серйозних стосунків?”, подумала Інна, і покликала Стаса на побачення. – Мені здавалося, що ми зрозуміли одне одного. Втім, можу піти з тобою в кіно, якщо більше нема кому. За тиждень разом пішли на концерт. Потім у театр. Потім… Стас сім місяців тримав дистанцію. Але потихеньку-помалу їхні стосунки ставали теплішими. А потім вирішили спробувати жити разом. – Я не зовсім упевнений, що в нас вийде. Не хочу тебе ду рити. Я не забув свою Настю, і не впевнений, що колись забуду її, – сказав Стас. – Я готова чекати, – відповіла Інна. Інна відпросилася з роботи до лікаря, звідти стрімголов кинулася додому, готувати святкову вечерю для коханого. – На честь чого такий чудовий стіл? – здивувався Стас.
– Я ваrітна, – сяяла Інна. Чоловік сів, мовчки дивився на підлогу. Просидів так хвилин п’ятнадцять. Весь цей час Інна не промовила жодного слова. – Завтра підемо до РАГСу. А тепер відзначимо хорошу новину. – Нарешті сказав він… Як вона наро дила – Інна не зрозуміла. Тільки пам’ятає, що їй поrано стало. А потім побачила Стаса, що сидить біля її ліжка. – Отямилася! Слава Богу! Тепер справи добре підуть! – Що з дитиною? – У дочки все гаразд. Лікарі за тебе турбувалися. А вона здорова. Я їй вже ім’я дав. Так треба було, щоби документи оформили. Я назвала її ім’ям коханої жінки. “Настей”, подумала Інна… Другого дня Інні дозволили встати і піти провідати дочку. Її красуня лежала у колисці. “Я її назвав ім’ям коханої жінки”, згадала вона, прочитавши на люльці Інна Станіславівна…