Михайло був ідеальною дитиною. Ніколи з ним не було жодних проблем, у школі навчався відмінно. Згодом вступив до університету на бюджет. Хотів стати адвокатом. Після закінчення першого курсу університету, всі пішли святкувати цю подію зі своїми одногрупниками до ресторанів та кафе. Додому Михайло повернувся вже не один, а з дівчиною. Потім він приніс додому новонароджене немовля! Батьки були здивовані. Довга розмова звелася до того, що це його дитина. Про маму нічого розповідати не хотів. Сказав, що ще не час, і попросив допомоги у догляді за малюком. То був хлопчик. Назвали Кирилом. Так як у сім’ї працював тільки батько, мама була домогосподаркою, догляд за дитиною ліг на її плечі.
Мишко продовжив навчатися, підробляти пів дня. Працював секретарем в одній із приватних адвокатських фірм. Періодично пропадав на день, нікому нічого не пояснюючи. Проте весь вільний час, що мав, він проводив із сином. Грав, вчив новим словам, пізніше писати. На відміну від батька син зростав творчою натурою. З маленького віку ловив ритм скрізь, танцював та плескав у долоні. Усі казали, що зростає майбутній артист. Бабуся з дідусем колись сказали, що краще віддати малюка на уси новлення. Але зараз у ньому душі не чули. Балували та розважали онука. Личиком був схожий на батька, як дві краплі води. Незабаром Михайло отримав ступінь бакалавра, а магістратуру закінчив заочно. Перевівся на повну зміну на роботі, влаштував Кирила в дитячий садок, йому було вже трохи більше трьох років.
Ще трохи пізніше, за хорошу роботу Михайла підвищили до адвоката, але давали лише легкі справи, щоби той набив руку. Хлопець дуже старався, щоб життя склалося краще. Ось настав день, коли вся правда про матір дитини мала вийти назовні. Михайло дуже хвилювався. Хоч і минуло багато часу, ситуація все одно викликала в нього хвилювання. – Дівчина, від якої у мене син, сирота. Ми познайомились через друзів. Кілька разів ходили на побачення, а потім вона завагітніла. Я одразу сказав, що ця дитина народиться! Оля була проти. Постійно повторювала, що немає нічого за душею, і дати цій дитині нічого не зможе.
Далі він розповів, що дівчина вважала себе тягарем для Михайла. Нікого не слухала, мала якусь нав’язливу ідею. Проте він якось умовив залишити дитину. Коли дівчина народила, Кирила забрали до палати для новонароджених, а Оля перевели до післяпологової. Коли настав час годувати дитину, у палаті вже нікого не було. Документів, хто вона така, і де можна знайти, також не було, адже приїхали швидкою, були стрімкі пологи. Про це повідомили батька, який чекав унизу. Ось так і потрапив до нашої родини Кирило. – Не шкодую ні секунди! – Сказав Мишко. Батьки з повагою подивилися на свого сина і більше ніколи не сумнівалися в його вчинках. У них виріс сильний та відповідальний син! А мати маленького янголятка досі знайти не вдалося.