На сьомому році нашого сімейного життя, коли старша Анечка вже готувалася піти до школи, а п’ятирічний Денис радував своїми спортивними успіхами в гімнастиці, весь звичний спосіб життя впав відразу. Ту п’ятницю я, напевно, пам’ятатиму довго. Чоловік повернувся з роботи трохи пізніше за звичайне, діти вибігли його зустрічати, на столі стояла вечеря, але глава сім’ї якось відсторонився від сина та дочки і пішов до шафи збирати речі. Я розгублено запитала, що відбувається, і почула у відповідь, що він йде до іншої сім’ї. У гробовій тиші чоловік зібрав чемодан і сумку, якось кострубато вибачився і, залишивши ключі, пішов. Ми з дітьми сиділи, мабуть, близько години, усвідомлюючи, що сталося, потім донька заплакала, я підхопила, а синок пішов у куток із іграшками і там просидів увесь вечір, безцільно перебираючи машинки та солдатиків.
Ми офіційно розлу чилися, чоловік не претендував на житлоплощу, але сума аліментів, яка приходить на дітей, чомусь виявилася зовсім мізерною. Знаючи його зарплату, я розуміла, що він просто «пішов у тінь», отримуючи мінімалку, благо схем для таких махінацій достатньо, а з начальством чоловік завжди дружив. Трохи згодом я дізналася, що нова обраниця далеко не юна дівчинка, як думалося спочатку. У неї теж двоє дітей, з молодшим вона ще сидить у декреті, та, крім їхнього утримання, чоловік платить кредит по квартирі. З моїми доходами тягти двох дітей було дуже проблематично. Коли іноді траплялися лікарняні, і з розрахункового листа зникали премії, було дуже сумно дивитися в гаманець, а витрати не зменшувалися, а лише зростали. Одного дня, забираючи сина з саду, я зустріла колишню свекруху.
Вона на мене чекала і, привітавшись, сказала, що хоче зі мною поговорити. Спочатку розмова не клеїлася, але потім бабуся зітхнула і зізналася: — Сумую я дуже за онуками. Прийшла вибачитись за свого сина. Знаю, що ображає вас грошима, хочу як можу допомогти вам. Ось. – свекруха простягла мені конверт. – Якщо можна, хотілося б приходити до вас іноді… Я подякувала Ірині Миколаївні за допомогу, сказала, що вона зовсім не зайва, а щодо зустрічей із онуками абсолютно не заперечувала. З того часу онуки бачаться з бабусею регулярно, у мене тепер є, на кого спертися у разі потреби залишити дітей удома. Не очікувала, що свекруха, яка мене раніше недолюблювала, виявить до нас суто людську участь, викроюючи зі своєї пенсії гроші для того, щоб ростити онуків. А чоловік… Він так і сидить на мінімалці, рахуючи ті крихти, які приходять на карту, достатніми і отримуючи зарплату, що залишилася, в об’ємних конвертах.