– Я не одружуся на жінці з дитиною! – Заявив залицяльник моєї мами. Так я опинилась у домі у біологічного батька. Той хотів віддати мене до дитбу динку, але чинила опір його дружина – Анастасія. А ввечері мене познайомили зі старшим братом. Денис привітно посміхнувся мені. Сказав, що завжди мріяв про сестричку. Перші кілька місяців я жила, як на пороховій бочці. Щовечора батько розпочинав сварkу з Анастасією про те, що вони не потягнуть двох дітей. Денис навчається в університеті, а я маю йти до школи. У нього все зводилося до грошей. Анастасія була невблаганна. Чітко дала зрозуміти, що я залишаюся. Згодом я усвідомила, що можу називати це місце будинком.
З дозволу мачухи почала називати її мамою. Настя покохала мене всім серцем, а Денис допомагав із уроками. Батько так і не прийняв того факту, що я його дитина. Ставився до мене, як до чужої. Одного дня він не повернувся з роботи. Мама сказала, що вони розлу чаються. Вже пізніше вона зізналася, що чоловік їй зра джував та жив на дві родини. Ми не засмутилися, навіть навпаки, зра діли цій новині. Щоб прогодувати сім’ю, Настя знайшла роботу. За професією вона була швачкою. Спочатку продавала одяг, потім почала шити на замовлення. Якось мама отримала велике замовлення: пошити весільну сукню. Я їй допомагала як модель.
Замовниці сукня дуже сподобалася, і вона порекомендувала маму своїм подругам. Після ми наважилися відкрити власне весільне ательє. Денис на той час закінчив навчання, тому взяв на себе офіційну частину бізнесу. Я робила фото та вела сторінку нашого ательє в інтернеті. Про нас дізнавалося все більше людей. Через деякий час ми навіть найняли додаткових робітників. Якось до нашого салону прийшла моя біологічна мама. Почала каятись і виправдовуватися, що шукала мене довгих 15 років. На що я спокійно відповіла: “Мене не треба було шукати. Весь цей час я була там, де ти залишила мене. Варто тобі подякувати за те, що покинула мене. Тепер я маю справжню маму”. Більше ми її не бачили.