Ольга Захарівна жила сама. Чоловіка давно не ста ло, син переїхав у далеку країну та приїжджав рідко. Місто у них промислове, багато заводів, погана екологія. Чи то від цього, чи то від туги за рідними, Ольга Захарівна почала часто хво ріти. Син, Єгор, дзвонив часто, кликав у гості. – Мамочко, ну приїдь до нас. Внукові вже три роки, а ти його ще не бачила. Тут у нас така природа, таке чисте повітря. Не те, що смог у твоєму місті. Наталя теж тебе кличе в гості. – Гаразд. Я подумаю. – Зрештою погодилася Ольга Захарівна… – Їдь, звичайно, Оленько, – сказала їй сусідка, баба Настя. – У цьому місті ти тільки болячку якусь схопиш…
До сина Ольга Захарівна вирішила поїхати потягом. “Цікаво, про який сюрприз говорив Єгор? Чи не про ці гори?”, думала жінка, розглядаючи чудові пейзажі у вікно поїзда. Гори, озера… Таких картин Ольга Захарівна ніколи не бачила. Всю дорогу навколишні краєвиди радували та захоплювали її. Єгор мав заміський будинок. На фоні гір. Чудове видовище. А з вікна її кімнати відкривався вид на озеро. Рай, та й годі. Онук, Андрійко, одразу прилип до бабусі. Ходив за нею хвостиком. А вранці вони гуляли природою. Бабуся з онуком збирали квіти та трави. Невістка, Наталя, так само була рада приїзду свекрухи. Вона старанно навчалася у Ольги Захарівни премудростям куховарства. Пройшов місяць.
Ольга Захарівна зібралася додому. – Ольга Захарівно, залишайтесь погостювати у нас довше, – просила невістка свекруху. – І куди ти так поспішаєш, мамо? Ну хто на тебе там чекає, — сказав син. – Синку, ну не хочу я вас стискати. Місяць погостила у вас, час і честь знати, — затялася Ольга Захарівна. – І, до речі, дякую за сюрприз. Я чудово провела час. – А сюрприз не в “чудовому часі”, – усміхнувся син. – Підійди сюди. Мати підійшла до сина, що стоїть біля вікна. – Бачиш той будиночок? – Показав він на симпатичну будову по сусідству. – Так. Гарний! – захопилася Ольга Захарівна. – Ось він і є сюрприз. Він твій, мамо… Яке це щастя – і рідні поряд, і чудова природа…