У березні ми виїхали до свекрухи, вона вже 20 років мешкає в Англії. Мій чоловік так вирішив – йому буде спокійніше, якщо ми туди поїдемо. Я не стала суперечити. Але мене вистачило лише до вересня, більше жити тут не можу. Не змогла звикнути до побуту англійців, їхніх дивних правил та ритму життя. Перше, що мене здивувало – житло. Звичайно, тут усі будівлі старовинні, зі своєю історією та загадкою. Але вікна дуже маленькі, одинарні. Які, до того ж, пропускають холодний вітер. Якщо ви хочете змінити дизайн зовнішньої сторони будинку – треба постаратися, набігатися по всіх міських установах. І не факт, що вам дозволять. Нема центрального опалення.
Моя свекруха у кожній кімнаті поставила переносні електрокаміни. Каже, що дуже зручно, але тут нічого такого не бачу. Може статися коротке замикання, перегорить електрика, пожежа. До речі, комунальні послуги у них дуже дорогі. Тому свекруха вже звикла жити в “холоді”, а я носила дві пари шкарпеток та колготки, поверх них штані. Ще не вистачало рукавичок! Крани на кухні – це просто додаткове коло пекла. Адже вони не мають одного змішувача на дві води, а все окремо. Тобто, два крани: для холодної та гарячої води. Я не могла нормально руки або посуд помити – або льє крижана вода, або окріп. А це дуже шкідливо для шкіри! Вхідні двері у нас, українців, можуть бути такі масивні, дерев’яні чи металеві.
А англійців такі, що на доброму слові тримаються. Скляні з дуже легкого пластику. Один різкий рух – і в них вже дірка. Здається, вони свято вірять, що злодії не зайдуть до них! А як вони рахують поверхи. Ось у нас іде перший, другий, третій. А в англійців існує ще “нульовий” або “наземний поверх”, тобто, у нас – перший, а в них – нульовий. Я кілька днів не могла звикнути до такої дивної системи, тому часто плутала квартири та стукала до сусідів. На дверях ніколи ніхто не прикріплював номер квартири. Тому я переконалася, що не таке казкове життя закордоном, як його показують у серіалах чи фільмах. Кращої країни, аніж наша Україна, не було, немає і не буде!