Анатолій зателефонував дружині та попередив, що завтра у них очікуються гості з Києва. – Знову?! – виявила невдоволення дружина. – Ти чимось незадоволена? – Та не люблю я цих, котрі без року тиждень столичні жителі, а на нас дивляться зверхньо. Так і чекаєш від них слів типу “сільщина”, – відповіла Олена. – Ні, Володька не такий. Він одружитися надумав, от і привіз наречену з батьками познайомити. Заодно і до нас зайде… Наступного дня, до призначеної години, у Анатолія з Оленою все було готове до прийому гостей. Квартира прибрана, стіл накритий. Гості прийшли у призначений час. – Знайомтеся – це Вікторія, – представив друзям свою наречену Володя. Дівчина була справжньою красунею.
А майстерно накладений макіяж та одяг Вікі говорили про її гарний смак. Чоловіки за столом говорили не зупиняючись, згадуючи різні історії: – А пам’ятаєш, – починав хтось із них, і розповідав чергову історію… – У мене в Києві ніби очі розплющилися, – сказав Володя. – Сам собі дивувався – як я міг жити в цій глушині? Ось ви, ввечері, зазвичай чим займаєтесь? – Забираю синочка з садка, приходжу додому, вечеряємо. Потім у будинку завжди справи перебувають. А потім уже і відпочинок. Можемо після вечері сходити до парку, погуляти. Моціон, так би мовити. На вихідні їдемо до мами Олени, до села. Або йдемо на дитячий майданчик, син там із задоволенням грає. – А чи не хотіли б ви переїхати до Києва? – спитав Володя.
– Навіщо? – Ну там життя вирує. А тут туга зелена! – І що тобі тамтешнє життя “навирувало”? – В сенсі? – Ну от у нас власна квартира. Стабільна робота. І в мене, і в дружини. Ми плануємо купити квартиру. Для сина. На майбутнє. А що в тебе є? Квартира своя є? – Ні, живемо на зніманні. З моєю зарплатою квартиру у Києві нескоро придбаю. – А ви, Віка, де працюєте? – Поки що в пошуках, – відповіла дівчина. – Ну, і що там у вас в Києві є такого, що немає у нас. – Ну там вечорами є де розважитися, – сказав Володя. – А коли діти будуть? Тоді ти забудеш про розваги… Гості пішли. Залишившись у своїй думці, а господарі – у своїй. – Мені теж подобається Київ. Але тільки поїхати на тиждень, розважитись і додому. А щоб жити там, у цій метушні, біганині, штовханині… Ні, Господи, помилуй! – сказала чоловікові Олена.