Нашій дочці було сім років, коли вона попросила купити їй кошеня. Я вирішила порадитись чоловіком. – Жодних кішок, собачок та інших тварин у нашому будинку не буде! – відрізав він. Дочка побігла до своєї кімнати, nлакати. А я зітхнула з полегшенням. Адже розуміла, що навіть якщо дитина обіцяє доглядати кошеня самостійно, це все одно ляже на мої плечі. Але ми з чоловіком не врахували характеру дочки – така ж уперта, як і її батько. Вона сама знайшла і принесла додому кошеня. Я не стала у дочки кошеня забирати, адже не хотілося її засму чувати та змушувати nлакати. Тим більше, що я теж люблю котиків. Але як на це відреагує Петро…
Перед приходом тата, Софія сховала кошеня у своїй кімнаті. Вона вигадала цілу кімнату для котика, зробивши її з коробки і поклавши під ліжко. Кошеня – не іграшка, не сидітиме тихо на одному місці, тому дуже швидко вилізло зі своєї імпровізованої кімнатки і почало грати в дитячій. Чоловік побачив це і, на вигляд, був дуже злий. Похмуро глянув на пустунку і сказав: – Нехай живе, коли вже дочка принесла його додому? Не виганяти ж. Ми відвезли кішечку до ветеринара, отримали рекомендації щодо догляду, дізналися, що у тварини трохи хво рі очі, але це не страաно і все надалі проліkували, вивели бліх та інших паразитів. З того часу Фрося живе з нами.
А вчора я чула, як чоловік у себе в кабінеті (туди, якщо чоловік працює, нам усім вхід заборонено) казав: – То що за мила дівчинка до мене прийшла? Хто так ласкаво муркоче? Іди сюди, моя гарна, я тобі зараз смачненького дам. Після цього я дивлюсь на чоловіка інакше. Він мені відкрився з іншого, з ще одного гарного боку. Але як тепер чоловікам вірити, що вони не люблять кішок?