Якось я повертаюся з відрядження додому. Відчиняю двері, заходжу і не впізнаю своєї квартири. Як Мамай пройшов. Першою моєю думкою було те, що нас поrрабували: все було перевернуто вгору дном, з шаф викинуто всі речі, вони валялися на підлозі, те саме було з вмістом ящиків. Яким же було здивування, коли я побачив удома живу білку. На підлозі кухні були розкидані млинці. Напевно, дружина мені їх напекла.
Всі вони були надгризені, а записка від Ірини з текстом: “Любимий, ці млинці тобі, пригощайся” висіла на люстрі. Недовго думаючи, я подзвонив дружині на роботу , запитав, як вона почувається і чи не потрібно їй додому. Подумав, що вона збо жеволіла і до людей її пускати не можна. Ірина ще довго сміялася з моїх слів, а потім розповіла, як усе було. Уранці Ірина йшла на роботу і помітила, що під деревом лежить білка. Вона не рухалася.
Тоді дружина припустила, що тварина замерзла. Ірина штовхнула її ногою, білка на це ніяк не відреагувала. Дружина віднесла білку додому. Подумала, що, можливо, зробить з неї опудало. Як згодом з’ясувалося, білка була жива, просто змерзла. А вдома “відтала” і почала влаштовувати свої порядки. Ми з дружиною насилу спіймали “розбійницю” і випустили на вулицю. Потім весь день наводили у квартирі порядок.