Я пам’ятаю ті лихоліття, коли ми з дружиною починали жити разом. Грошей тоді зовсім не було. Заробити щось у нашому місті було нереально. Тоді я залишив дружину на рік, сам поїхав за кордон. Тяжко мені було працювати, брався за все, що міг. Був і вантажником, і водієм, ще ремонт робив. На всі руки майстер за рік заробив гарну суму. Сам на всьому заощаджував, бо для мене була важлива спільна мета. Ми із дружиною просто мріяли про своє житло. Вона вже доглянула добрий варіант. Це була трикімнатна квартира у самому центрі міста. Так ще й сад гарний поряд, повітря чисте.
Нам усе сподобалося, навіть сусіди виявились спокійними. Ми купили цю квартиру, на неї пішли усі мої зароблені гроші. На ремонт нічого не вистачило. Але жити у квартирі хотілося одразу ж. Тому ми попросили у тещі трохи грошей на перший час , щоб хоч десь трохи ремонт зробити, щоб змогли нормально вселитися в квартиру. Але теща нам відмовила. Сказала, що ще молодший син росте, вона йому на навчання відкладає. Тож нічого нам не дасть. Тоді мені з дружиною довелося напружуватись, ще більше працювати. Але через два роки у нас чудовий ремонт вийшов. За цей час встиг народитись син.
І тут я почав помічати, що теща зачастила до нас у гості приходити. Іноді навіть ночувати залишається. Це було дивно, тому я вирішив прямо спитати у дружини, що відбувається. Вона сказала, що виявляється, молодший син знайшов собі наречену. І наречена не хоче жити разом із мамою хлопця. Тому тещі нема куди піти. Ось вона й попросилася жити у нас, а дружина й впустила. Навіть зі мною не порадилася. Я такого терпіти не збирався, тож сказав тещі все, що думаю. А саме те, що коли мені з дружиною була потрібна допомога, то вона думала про благополуччя свого сина. Тож тепер, коли сама потрапила до ями, нехай із сином з’ясовує стосунки, а від нас із дружиною нічого не просить.